fbpx
Історії з життя
З двох претендентів на роль щасливого татуся під пологовий прийшов третій. Заплакана Юля очам своїм не повірила, але покірно сіла у авто. А що ще залишалось робити, як ті двоє лиш долари привезли і слізно благали не розголошувати хто ж є справжнім батьком?

З двох претендентів на роль щасливого татуся під пологовий прийшов третій. Заплакана Юля очам своїм не повірила, але покірно сіла у авто. А що ще залишалось робити, як ті двоє лиш долари привезли і слізно благали не розголошувати хто ж є справжнім батьком?

Юлі було особливо важко. Ішла коридором і навіть очі на чоловіка підняти боялась. Так, вона розуміє, що ні в чому не винна і, що він зараз обійме її, як багато разів до цього, але від розуміння легше не стає. Петро ховає заплакані очі і вимушено посміхається:

— Нічого, сонечко! Ми це пройдемо разом! Ми сильні! Головне, що ми разом, а дитяточко наступного разу точно з’явиться. Головне не здаватись.

Юля навіть дивитись на нього не хоче. Скільки ж ще чекати? Їй уже сорок. Це сталось вп’яте. П’яте янголятко полинуло у небо так і не ставши їхньою дитиною. Щось перемкнулось усередині. Колись коханий чоловік став одразу противним:

— Я подаю на розлучення! Ти і твоя мати, яка ще на весіллі нам цього побажала у цьому винні. Я більше не можу. Збирай речі і забирайся з мого дому.

Розвернулась і поволі пішла у палату. Так, це було жорстко і несправедливо, але саме це потрібно було зробити давно. Петрова мати мала недобру у селі славу. Як дізналась що її єдиний Петрусь у Юльку – сирітку закохався, такий лемент зчинила. А коли син не послухав і все ж повів під вінець свою кохану, прибігла до храму і коли молоді виходили щасливо посміхаючись після вінчання, осипала їх якоюсь землею і прошипіла:

— Доки будеш жоною мого сина, бути тобі пустоцвітом. Доки я жива не дам вам бути разом. Готуйся Петре, бо лиш у “нещасті” і будеш ти із нею.

Люди тоді зашикали на неї, а Юля сполотніла і прям там у білій засипаній землею сукні на порозі церкви і лягла. Прийшла до тями уже в палаті. Поруч стояв схвильований і заплаканий Петро:

— Наша дитинка… Тепер янголятко, Юлю. Але ми все переживемо. Головне, що ми разом. А дитяточко ще матимемо.

То був перший раз.

Юля виписалась іншою людиною. Усі моральні і етичні принципи які колись були її частиною кудись зникли. Ледь відійшовши від пережитого у спорожнілій квартирі почала влаштовувати такі “зустрічі друзів”, що сусіди за голову хапались і викликали наряд за нарядом. Але Юля не з будь-ким там святкувала розлучення. До неї ходили цілком пристойні мужчини, яким подобалась весела Юліна компанія.

— У мене все весело і без зобов’язань, – повторювала вона своїм новим знайомим.

Особливо зачастили до неї двоє, до того цілком пристойних чоловіків. Василь – головний агроном місцевого фермерського господарства і Денис – управляючий мережею заправок. Де вже вона їх знайшла і чим біля себе утримувала люди диву давались, а вони ще й чубились через неї. Кожен, хоч і одружений, а Юльку вважав своєю. Юля лиш сміялась з того і показувала язика сусідкам пліткаркам.

Петро спочатку ходив і просив Юлю схаменутись, а вона таке йому говорила, так його при всіх у порох розтирала, що скоро він махнув рукою і подався на заробітки, аби не бачити отого всього і не чути.

А потім Юля відчула, що при надії. І знову накрила її хвиля щастя і гіркого очікування, що все скінчиться, як і завжди. Юлькині кавалери почувши, що та залишатиме маля, одразу якось зникли. Привезли одне за одним пухкі конверти і попросили більше не турбувати. А вона лиш сміялась, але гроші все ж узяла.

Шостий, сьомий, восьмий. Юля сама собі не вірила. У ній жило і нікуди не збиралось діватись нове життя. Вона так і літала від щастя. Сусіди дивились з відразою і тихо шепотілись за спиною, а вона цвіла і пахла.

Які ж малесенькі пальчики у її донечки. А носик який потішний! Спить і щось собі то брівки підійме, то посміхнеться. У палаті інші жінки погодувавши маля, одразу спати лягали, а Юля ось уже два дні не спить. Сидить біля прозорого ліжечка для малят і вдивляється у свою крихітку.

— Скільки ж я тебе чекала, щастя ти моє!

Під пологовим її чекав Петро. Усе авто прикрашене різнокольоровими кульками, в руках величезний букет троянд.

— Прости мене, Юлю. За все прости мене. Не жени будь ласкава зі свого життя, бо я все одно нікуди не дінусь. Під порогом твоїм спатиму, доки назад не приймеш.

Петро з Юлею досі разом. Продали квартиру в селі і виїхали світ за очі, подалі від пересудів і свідків минулого. Щасливі вони. Їхня Богданка вилита матуся. Хороша донечка, помічниця. Особливо полюбляє допомагати матусі із братиком. Той весь у татка, але вередун.

Автор Анна К.

Передрук без згоди автора заборонено.

 

 

facebook