fbpx

З маминого телефону до мене в Італію сусідка подзвонила. Попросила не хвилюватись. запевнила, що у мами стан стабільний, але моя присутність необхідна. Я доглядаю стареньку нерухому жінку, тож от так покинути не могла одразу, а їхати додому потрібно біло швидко. Саме тоді до мене зателефонував лялько Борис, мамин брат, він сказав, що підмінить мене і попросив не шукати нікого, адже з чужими я можу втратити місце, як це не рідко буває

З маминого телефону до мене в Італію сусідка подзвонила. Попросила не хвилюватись. запевнила, що у мами стан стабільний, але моя присутність необхідна.

Я доглядаю стареньку нерухому жінку, тож от так покинути не могла одразу, а їхати додому потрібно біло швидко. Саме тоді до мене зателефонував лялько Борис, мамин брат, він сказав, що підмінить мене і попросив не шукати нікого, адже з чужими я можу втратити місце, як це не рідко буває.

Я в Італії із 25 років, нині мені сорок. Тут я заміж вийшла і живу зі своїм чоловіком. Він також українець, але повертатись зі всім зрозумілих причин, йому нікуди. От ми і вирішили для себе, що залишимось в Італії так довго, як тільки зможемо. Збираємо собі гроші на житло майбутнє, але де воно буде покит й самі не знаємо.

Мій чоловік працює. як і я. Він у магазині меблів уже років із десять, а я доглядаю стареньку нерухому італійку. Робота дуже хороша, адже я фактично сама собі господиня.

Діти сеньйору навідують тільки у вихідні. Вони інтелігентні, чемні і цінують мою працю, а що я їм дуже вдячна.

Читайте також: Гроші намагаюсь дітям порівну передавати, але в минулому році донька старша авто в кредит узяла, то я вже їй більше на кілька сотень перекидати стала, аби жити ще мала на що із дітьми. Менший син про це не знав до пори, до часу, аж поки я не бовкнула випадково. Він був дуже ображеним, а тепер таке втнув, що я не знаю. як тепер бут

А нещодавно до мене зателефонувала із маминого телефону наша сусідка з України. Вона попросила не хвилюватись і розповіла, що вночі моїй мамі зле стало. Виявляється мама уже кілька днів просить сусідку її навідувати, адже не надто добре почувається. Мені вона говорити не хотіла, аби не хвилювати. Сусідка попросила мене приїхати, адже вона мала онуків, що приїхали на відпочинок, і не могла навідувати мою маму у стаціонарі.

Я б одразу поїхала, але мусила швидко собі знайти заміну. Про те, що сталось повідомила і маминого брата, який тут же в Італії працює. Він вислухав, порадився з дружиною про щось і сказав, щоби я не хвилювалась. Мовляв, він замінить мене на час відсутності, адже чужа людина може й роботу забрати, а він рідня. Уже через три дні після дзвінка сусідки я була поруч мами у стаціонарі.

Минув місяць, як я в Україні. Стан мами не не стабільний, часто стає зле, біля неї потрібно бути постійно. За прогнозами спеціалістів, їй стане легше десь за місяць два. Дядько Борис часто телефонував, говорив із мамою моєю, заспокоював і підтримував мене у такий непростий час.

Аж тут телефонує мені зі співчуттями донька господині. Ми говорили із нею кілька разів до того, але не довго, адже я не мала часу та й вона на роботі. А це вона говорить і тут звучить фраза: “Дуже шкода, що нам доведеться з тобою попрощатись, я розумію мотиви твого рішення залишитись вдома поруч із мамою”.

Чесно кажучи її слова були для мене несподіваними. Коли ж я перепитала з чого вона взяла, що я не повернусь, та розповіла, що саме так сказав їй мій дядько. Більш того, він запропонував на моє місце свою дружину і вони навіть за меншу суму згодні працювати, якщо господиня дозволить дядьку жити у квартирі її матері.

Я аж голову в плечі втягла, наскільки несподівано для мене це прозвучало. Господиню запевнила, що скоро повернусь чому та дуже зраділа.

Того ж вечора зателефонував дядько Борис. Він не заперечував своїслова і підтвердив. що така розмова між ним і донькою сеньйори таки була:

— А ти що, заради старенької італійки і грошей маму рідну саму на чужу людину зібралась залишати, Олю! А совість де? Вона тебе сама ростила на ноги ставила. Здоров’я втратила на тих полях заробляючи тобі на одяг. Заради от такої подяки? не очікував від тебе. Так, я це сказав, бо думав, що ти добра донька. Я й подумати не міг, що ти маму залишиш одну.

От тепер у мене дилема: як бути. Якщо не повернусь в Італію найближчим часом, то втрачу хорошу роботу, та й сім’я у мене там. А тут мама слабка хоч і при тямі. З нею теж я маю залишитись.

Я вже знайшла яку найняти жінку і вона буде ледь не жити коло мами, але після слів дядька думаю, а чи буде у мене душенька спокійна?

Не знаю. як вчинити правильно. Може хто був у такій ситуації, підкажіть, як правильно буде,бо я як не кручу, а щось таки втрачу.

Ольга П.

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page