Кажуть, що, коли ви посміхаєтеся, всередині вас гинe хоча б один маленький мікроб. У мені вчора, мабуть, зaгинyлa ціла колонія мікробів, тому що сміялася я довго і від душі.
Стала свідком дуже милої сценки.
Стоячи біля торгового центру, побачила молоду дівчину років 80-ти в леопардовому платті з яскравим манікюром і величезними кільцями у вухах.
Вона бадьорим прокуреним голосом воркувала з кимось по мобільному, манірно тримаючи відстовбурчений пальчик.
“Мася, дорога, ну, я не розумію, що ти так морочитися? Тобі ж нічого і робити не треба! Онуки привезуть тебе в машинці на вокзал, вивантажать, донесуть до вагона, завантажать в купе, покладуть на полицю. Ну, полежиш ти трохи, Потрясешся. А там вже ми з дівчатами тебе зустрінемо! Так само вивантажимо, донесемо до таксі, тобі ж нічого робити не треба! Довезли, донесли, повантажили, вивантажили, все це на руках – і ось ти вже з нами! Мася, ну, що означає – вік не той? Для чого він не той? Тобі ж нічого і робити не треба – тільки далакати з нами і тихесенько попивати шампанське, зрідка подаючи знаки, що вимагаєш добавки і що ще жива!”
