А мені треба те все вислуховувати, та з мене досить і слів:
– Не продам бо не маю.
Чи: «Не продам бо не хочу продавати». Але ж не таке, що вона мені сказала.
Історія про те, як я ходила до сусідки молоко купувати. Віра сама біля корови ходить, хоч і має чоловіка та дітей. Але так складається, що вона то сіно купить, то найме когось зробити та привезти, бо чоловік у неї вже роки їздить на сезони, то так, що як є місяць вдома за весь рік, то й добре.
Володя дуже добрий спеціаліст, навіть, як він удома, то його питають аби вимурував піч чи камін. Так, що у нього замовлень на роки наперед і він біля господарки навіть не ходить, коли вдома.
Але смачно їсти їсть та й він вартує, хто ж заперечує.
А от Вірі тієї корови зовсім не треба, вона так нам всім казала, що й бачити б її не хотіла, але ж дуже вже вона любить свіже молоко з шумом. Каже, що наче в пустелі ходить, нічого не може напитися: ні компотів, яких має стоси, ні води, ні купованого.
– А от молока вип’ю і мені аж на душі добре, наче я вікову спрагу тамую, – каже Віра.
І отак вона ще й попри корову тримає й свиню, бо ж молоко в хаті є та все підливає аби була більша. одним словом газдиня, але й робить, самі розумієте, зранку до ночі.
А далі, як почали люди самі корови продавати, то й почали просити в Віри то молока, то сметани, то квасного молока, то вершків.
І так, що двері у неї ніколи не закривалися, бо завжди покупці були. Та й Вірі вигідно, бо корова молочна. А скільки одна людина може того молока випити?
І отак вона усім продавала і мені також. І нічого не віщувало цієї розмови і цієї події.
Я, як зазвичай, прийшла до неї по молоко, платила я так, як з базару, тут вже не треба на мене думати. І так я з «добридень» та на дворі опинилася.
– Досить з мене. – почала Віра, – та скільки можна. В хаті ні краплі сметани, ні грудочки сиру. Та я всю себе віддаю людям, бо не можу відмовити! Та я вже того молока вволю напитися не можу, бо аби комусь стало! Йди, Марино, бо я корову продаю і хоч останній тиждень буду мати молоко і спокій!
Ви ж чуєте, що людина й не мені це каже, а наче з глибини свого серця рветься. Але ж я тут до чого? Я питала чи продає, а вона кивала, то я й ходила.
Та й всі ходили і задурно ніхто не хотів, то чого зараз таку робити виставу?
І таки продала корову. А тепер на базар їздить та дивиться аби в когось ранішнє купити, ще тепле. І кому вона добре зробила, питається?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
