fbpx
Історії з життя
З ранку до вечора, у квартирі зверху стукали молотки, дзижчали дрилі, довбали стіни різні машини, які використовуються ремонтниками. «Як ви набридли з цим ремонтом. – думала Ольга прогортаючи сторінки в інтернеті. – І головне нічого їм не скажеш, мають право

Передчасні висновки.

— Ну що Людочко, переселяєтесь? – Ольга Павлівна зупинилася біля під’їзду, там чоловіки вантажили речі у припарковану велику машину.

— Так тітко Олю. Однокімнатної нам замало, Сашко взяв іпотеку. Тепер будемо жити у трикімнатній.

— Правильно. Коли тобі народжувати?

— У вересні. Якраз поведемо Сергійка в дитячий садок, він знаходиться там поруч. — Посміхаючись щасливою посмішкою, сказала молода жінка.

— Яка ж я за вас рада! Ви з Сашком такі молодці. А хто заселиться у вашу квартиру?

— Чоловік.

— Молодий?

— Ні, старий, як Ви. Ой. Пробачте тітко Олю… Я хотіла сказати приблизно вашого віку, п’ятдесят чи п’ятдесят п’ять. Вибачте, будь ласка. Ви зовсім не стара. Ви красуня! – почервоніла жінка.

— Та годі тобі, чого ти розхвилювалася, — засміялася жінка — я пам’ятаю як ми з однокласницею сиділи за партою і рахували скільки нам буде в 2000-му році, коли побачили, що по тридцять один рік, то страшенно засмутилися. Подружка тоді сказала – старі. Люди стільки не живуть. – Ольга Павлівна засміялася. – А я потім у тридцять один другий раз заміж вийшла. І почувала себе ще зовсім молодою.

— Ех, шкода дядька Івана. Він мені завжди цукерки давав і на санчатах взимку катав.

— А цей новий мешканець пристойний?

На третьому поверсі відчинилося вікно — Людмило, — гукнув молодий чоловік дружині — скажи, що нехай їдуть. Решту перевеземо другим рейсом. І ти їдь разом із ними. Ми тут самі впораємося. Сергійко там вже напевно втомив бабусю.

— Добре, — відповіла вона чоловікові. — Так тітко Олю, пристойний. Заїка. Ну все, я поїхала. До зустрічі. Ще побачимося.

— Ти вже нас не забувай, провідуй – жінка поцілувала сусідку в щоку.

Заїка. Треба почитати як із такими спілкуватися – подумала жінка, піднімаючись до себе на поверх.

Минуло вже три тижні після того, як Людмила з Сашком переїхали в нове житло. Весь цей час, з ранку до вечора, у квартирі зверху стукали молотки, дзижчали дрилі, довбали стіни різні машини, які використовуються ремонтниками. «Як ви набридли з цим ремонтом. – думала Ольга прогортаючи сторінки в інтернеті. – І головне нічого їм не скажеш, мають право».

Тут вона почула якийсь шум у дворі. Відсунула штору, побачила, як робітники вантажать свої інструменти, у припаркований поруч із під’їздом мікроавтобус. «Слава богу, закінчили!» – жінка вже хотіла відійти від вікна, аж раптом вперше побачила нового сусіда. Вона зрозуміла, що це сусід, коли помітила, як він розраховувався з бригадиром. – Симпатичний. – зазначила вона. — Так, я зовсім забула, треба подивитися, як правильно спілкуватися з заїками. – Вона сіла до ноутбука та ввела у пошук «як спілкуватися із заїками?». Там було шість порад. Всіх їх ретельно вивчивши, вона була готова!

Яскравим червневим сонячним ранком усі самотні сусідки, віком від сорока п’яти і вище, ніби ненавмисно вийшли на подвір’я. До під’їзду будинку приїхала машина, з логотипом перевізника меблів. Молоді люди, жваво заносили коробки, диван, стіл та інші речі. Чоловік років п’ятдесяти п’яти – шістдесяти, у хорошій фізичній формі, нарівні з молодими носив речі.

— Це наш, новий сусід? — Вказуючи рукою на чоловіка, запитала Олена Василівна у Ольги.

— Так — відповіла Ольга Павлівна.

— Нічого особливого, ким працює?

— Та звідки мені знати? Я його тільки з вікна кілька разів бачила.

— А у вікно навмисно заглядала? Певно думаєш, як свою корму пришвартувати – засміялася Олена Василівна.

— Знаєш Олено, твій солдафонський гумор, тут ні до чого – трохи образилася Ольга.

— Та я майже сорок років була одружена з мічманом, як мені ще жартувати? – пустувала сусідка.

— Він у тебе все життя на продовольчому складі просидів, теж мені морячка… — а цей, Людмила як виселялася, сказала, що заїка.

— Це на господарство не впливає.

— На яке господарство? – не зрозуміла Ольга.

— На жодне. Ні на те, ні на це, – посміхаючись відповіла Олена Василівна.

— Ой, та заспокойся ти вже, Олено.

— Я заспокоюся, але ти подивися на наших панянок. Он Петрівна, вся нафарбована, у новому халаті, коврики трусить. Світлана на підборах, з нафарбованими яскравою помадою губами, свого кудлатого «кабиздоху» на мотузку тягне. Ну просто «Дама із собачкою». Тетяна з третього під’їзду, дивись, спортсменка, бігає вона. Чому на майданчик не йде? Так що Олю, ти поки що пасеш задніх! Новий сусід, зайди увечері, познайомся. Скажи, що прийшла за сіллю.

— Та ну тебе. Порадиш. Та й на біса він мені здався?

— Дивись Чоловік начебто пристойний.

Надвечір до Ольги приїхав син із невісткою та маленькою, тримісячною онучкою. Оля так раділа, метушилася на кухні, робила чай, дістала свіжі булочки та тістечка.

— Андрію, принеси візок з низу, може Анечка поспить? – сказала Оля синові.

— Ні, мамо, ми не на довго. Що там сусід? Ремонт закінчив?

— Все вже сьогодні переселився.

— Нормальний?

— Начебто пристойний, кажуть заїкається.

— Заїки коли співають, то не заїкаються. Будете з новим сусідом спілкуватися за допомогою пісень – Андрій засміявся – захочете сваритися, то переходьте на реп. Батл влаштуєте. Сусід такий, у бейсболці з козирком назад, пальці віялом і золотий ланцюг на шиї. Ха-ха-ха.

— Перестань молоти нісенітниці – посміхалася Ольга

— Мамо, серйозно, якщо людина заїка, йому складно познайомитися. Знаєш як в Америці, до нових всі сусіди приходять із пирогами. Я в кіно бачив. Ми додому поїдемо, а ти ці булочки та тістечко йому віднеси. Скажи, що сусідка знизу. Ось побачиш. Потім по-сусідськи легше житиме.

— Мудрість сину, у тебе не по роках. Подивимось.

Коли гості поїхали, Оля увімкнула комп’ютер і ще раз прочитала, як спілкуватися із заїками. — Ну нічого, спробую, зрештою, нам доведеться ще довго жити по сусідству. — Вона зібрала булочки, тістечка, одягла гарну блузку, подивилася на себе в дзеркало. — Гаразд, була не була.

Жінка подзвонила у двері, тримаючи в руках велику тарілку зі смаколиками. Коліна трохи напружилися. Думки спритно і хаотично роїлися в голові.

Двері відчинилися.

— Доброго дня — трохи розтягуючи слова, як вчив інтернет говорити із заїками, почала Оля — Я Ваша сусідка з низу Ольга Павлівна.

— А я Степан Петрович Заїка – представився сусід.

Меrtvkube.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page