З родиною спілкуватись більше наміру у мене не має. Останньою краплею стала мамина відповідь на моє закономірне прохання. У мене слів просто немає, аби описати усе що зараз на душі вирує. І так чинять найрідніші люди, от що справді прикро.
Нас у сім’ї двоє дітей – я і брат старший. Я дуже пізня дитина, мама мене у тридцять у світ привела, тому між з нами з братом різниця у десять років. Коли я пішла у п’ятий клас, брат уже мав свого дворічного синочка.
Так от. Коли брат оженився батьки разом з батьками братової дружини купили йому двокімнатну квартиру у столиці. Мені ж було сказано, що я отримаю житло у спадок від бабусі. На той час їй уже було шістдесят років.
Я виросла, батьки постаріли. Мамі зараз уже шістдесят п’ять, тату сімдесят. А от обіцяної квартири я досі не отримала.
Брат за цей час уже розширив свою житлоплощу. а що, продав двокімнатну і взяв чотирикімнатну в кредит. Виплати там смішні узагалі а в нього троє дітей.
А от я і досі не отримала обіцяної мені квартири. Бабуся наша Має уже понад вісімдесят років і досі дуже жвава жінка, яка в електричках і на дачу їздить і взимку часник і соління на морозі під будинком продає. Тобто я як ви зрозуміли, живу з чоловіком і дітьми на орендованій квартирі і вже десять років чекаємо власного житла.
Коли брат повідомив мені, що взяв чотирикімнатну квартиру я ледь не плакала від образи. Як же це виходить, що одна дитина отримує все а інша лиш обіцянки. З цим питанням я звернулась до мами, а вона щиро дивується, чому я ображаюсь. У її очах між нами ніколи ніхто різниці не робив. Так, брату додали на житло, але на мене бабуся склала заповіт і фактично я отримаю більше.
Я запитала прямо: а коли ж те більше до мене прийде, якщо не секрет. У мене дитині уже десять другій дев’ять. На їхнє повноліття чи як?
Запропонувала матері, на мою думку, прекрасний варіант: вони бабусю до себе заберуть, а я з родиною переїжджаю в обіцяну мені ще в дитинстві квартиру. Що ви думаєте? Мама на мене образилась і ще й додала, що ніколи не могла б і подумати, що її дитина такою виросте, а ще додала що мою пропозицію навіть розглядати не буде, настільки вона є абсурдною.
От скажіть мені будьте-ласкаві, хіба ж так можна коли одній дитині все, а інша мусить сидіти і чекати від моря погоди? Від свого я не відступлю, квартира бабусі таки стане моєю, але відношення до родини змінилось назавжди. Один буде жити в чотирьох кімнатах як король, а я що?
Кароліна М.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
