fbpx

З самого ранку в суботу мама мене розбудила, аби ми збирались і їхали на ринок до міста. Плани у неньки були грандіозні, вона хотіла і шпалери нові придбати і штори до них і вибрати нову кавомашину, бо у сусідки за 25 тисяч є. а наша ще стара, хоч і добре працює. Я мріяла виспатись. тож вибачилась і сказала, що поїхати не можу, повернулась, аби далі спати, та мамине запитання мене розбудило остаточно

З самого ранку в суботу мама мене розбудила, аби ми збирались і їхали на ринок до міста. Плани у неньки були грандіозні, вона хотіла і шпалери нові придбати і штори до них і вибрати нову кавомашину, бо у сусідки за 25 тисяч є. а наша ще стара, хоч і добре працює. Я мріяла виспатись. тож вибачилась і сказала, що поїхати не можу, повернулась, аби далі спати, та мамине запитання мене розбудило остаточно.

Десять днів тому я приїхала із заробітків додому. думала, що залишусь уже, бо за кордоном уже сил немає бути. Планувала я перепочити і вже потім подумати, як влаштувати власне життя, але вже завтра повертатимусь назад до Неаполя. А все, через маму мою.

Мені 40, я поки що не заміжня, діток не маю. Останні 20 років я працювала в Італії. Поїхала ще молодою дівчиною на заробітки і все ніяк не наважувалась повернутись, адже не знала інакшого життя і способу заробітку, як мала.

Усі ці роки я активно допомагала своїм батькам. тато із мамою дім уже тричі відремонтували і до ладу привели, паркан новий мають і землі прикупили. Я щиро раділа, що маю змогу покращити їхнє життя. Мама, навіть із ферми звільнилась, адже тепер мала на що жити. Не раз я їх із татом і на курорти відправляла. Ну а як, якщо то мої батьки і рідніших від них у мене і не має нікого.

Про те, щохочу повернутись назавжди, я мамі говорила давно, але вона все мене відмовляла від необдуманого кроку. У її словах був сенс, адже професії у мене не було, як і розуміння, що робити в Україні.

— Тут ти нізащо тисячу євро не заробиш, – не раз вона мені говорила. – сиди, доню і не рипайся.

Тож про те, що цього разу я приїхала на завжди ямамі сказала, уже коли приїхала в Україну. Вона сприйняла новину дуже негативно, навіть плакала. Тато ж сказав, що радий за мене і що в них, нарешті у домі з’явиться помічниця.

Я ж хотіла просто відпочити гарненько. Я останні роки доглядала лежачу бабусю, яка не спала ні вдень, ні в ночі і постійно волала. Про те, що таке сон спокійний я забула давно вже. Але мені мама відпочити не давала.

— Алочко, доню, а винеси мені із погріба кілька ящиків картоплі, я хочу перебрати, бо вже гниє. О як ти вже спустилась, то й цибулі винеси і яблук, аби я до погріба не лізла. О там ще ж і груші є, то ти винеси їх, а картоплю вже спусти.

Або збудить о шостій, аби я йшла до господарки бо у тата коліно ниє і він не може. Я що роблю, а вона назирці ходить і кожен рух мій коментує.

— Як ти вже є, то можна і ремонт розпочати, – каже одного дня, – ми п’ять років тому тут лад наводили. Вже треба і шпалери змінити і штори і підлогу нову постелити, бо ця плитка ужже не в моді.

Я собі ж і не туди. Посміялась, кажу мамі, що вона як дизайнер, слідкує за останніми тенденціями. Візьми і скажи, що буду допомагати з радістю.

Мама мене вже наступного ранку збудила, аби ми вже й на ринок за усім для ремонту необхідним їхали. Коли я відповіла, що хочу відпочити і ринок то точно не моє, почула таке, що швидко і прокинулась:

— ну то дай тисячу євро нам. аби було за що купувати, як сама не їдеш. Машина вже чекає. Але ні, краще півтори, бо я хочу ще кавомашину оновити, бо наша вже геть стара.

Чесно, я не очікувала від мами такого прохання. Гроші у мене були, але я їх тримала на те аби собі яке житло придбати, можливо, піти здобути освіту, або подорожувати. Півтори тисячі я точно не хотіла викинути на те, аби мама у хаті плитку модну стелила, та сусідці носа втирала. та й по приїзді я батькав вручила дві тисячі євро до свят. Якось було дивно те, що мама ще просить.

Довелось імпровізувати і казати мамі. що я ті гроші на рахунок уже поклала і взагалі я на квитки витратилась, адже господиня мене назад кличе.

— То я не зрозуміла, ми будемо черепицю червону на дах стелити, чи ні? – мовила мама, – Чи ти вже з зарплатні нам передаси на те?

Коли я розповіла бабусі своїй про те, що мушу повертатись, вона довго головою кивала. Бабця Нюся старенька і дуже мудра:

— Одне діло у дітей грошей вкладати, а інше у батьків. Коли діти ростуть і ти їм останнє віддаєш, то в радість і у втіху, бо то твоє життя. а коли мамі і тату, то вже на збиток, бо ти від себе останнє забираєш і ніякого майбутнього не матимеш. Їдь, доню, їдь, але подумай добре про те, як жити далі будеш, де тобі корені пустити. Ти мене прости, але кажу як є: тут твій дім рідний, але то батьківський дім, не твій. Вий своє гніздо, дитино, але якнайдалі від тата і мами. І ще – не сповідайся ненці. Бачиш, як вийшло. ти говорила одне, а чула вона геть інше.

Мені і досі не по-собі від тієї розмови. то що ж виходить, якщо ти маєш гроші. то й рідні люди уже не рідні і треба триматись якнайдалі? мені так і робити? невже навіть мамі рідній не можу розповісти про те, як я живу, що планую і чим займаюсь?

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page