З Євгеном ми уже три роки живемо разом. Хоча це навряд чи можна назвати спільним проживанням, якщо чесно. Я їжджу щороку на заробітки – сезонну роботу до Польщі і Фінляндії. Вдома буваю місяці три з дванадцяти, ось саме тоді ми і винаймаємо з Євгеном квартиру для спільного проживання.
Євген програміст і заробляє цілком пристойно, аби не їхати кудись за кордон. Моя спеціальність теж дозволяє не погано заробляти, але у мене є мрія заради якої я, власне, і їжджу: я хочу придбати квартиру у новобудові.
Моя мама живе у нашій квартирі з вітчимом, а стосунки у нас з ним ніякі. Вітаємось, але не більше. З найпершого дня знайомства він дав чітко зрозуміти, що родичатись і хоч якось підтримувати стосунки зі мною він наміру не має. Мама, ось людина яку він любить і з якою він проживає. Я для нього стороння людина. Все!
От саме того дня і з’явилась моя мрія. Швидше навіть не мрія, а життєва необхідність. Я розуміла, що у домі матері жити я не зможу, там уже не затишно і мене, якщо вже зовсім чесно, навіть, мама чекає лиш на чай, не більше.
З Євгеном ми про шлюб ніколи не говорили. Проживаючи спільно кожен має свій бюджет і за квартиру ми оплачуємо навпіл. Так, нам весело разом. У нас одне коло спілкування і інтересів, але не більше того. Коли я на заробітках, він телефонує раз у місяць, ну може двічі. Саме тому мені не зрозуміла зовсім ситуація що наразі склалась.
Я повернулась на початку жовтня і одразу дізналась прикру новину – Євген занедужав. Потрібна термінова реабілітація за кордоном і коштує вона не дешево, як ви розумієте. Я винайняла квартиру і поїхала у стаціонар його відвідати. Там і зустріла його маму. І тут почалось щось дуже дивне і неприємне. Прямо там вони почали обговорювати те коли і, як ми полетимо з Євгеном за кордон до того спеціаліста з яким вони уже, як виявилось, домовились.
Я дуже здивувалась, адже якщо чесно не мала наміру нікуди їхати. Я була шість місяців на роботі, тому планувала відпочити, з’їздити до санаторію, адже й самій потрібно відновитись, але точно не займатись ось таким. Ще більше я здивувалась коли вони обоє запитали коли я зможу перевести гроші на їхній рахунок, адже частину грошей потрібно внести уже зараз, та й квитки купити і мені з житлом там визначитись.
Сказати, що я була здивована, це нічого не сказати. По-перше: у мене ніхто не запитував, чи згодна я узагалі на таке. По-друге: у мене і в думках не було, якщо чесно, віддавати усі зароблені за сім років гроші Євгену. Зрештою там уже сума якої досить для купівлі двокімнатної квартири. Саме тому я власне і повернулась трішки раніше. Я планувала квартиру купити.
Перед Євгеном і його мамою я вибачилась і сказала, що кошти уже внесла, як перший внесок за трикімнатну квартиру. Щиро поспівчувала і сказала що можу допомогти, але не більше ніж тисячею доларів. Більше у мене просто немає.
Що тут почалось! Мама Євгена в сльози, почала мене просити відмінити угоду. Навіть сказала що юридично я маю право відмовитись і повернути кошти на протязі пів року. Сказала, що й не мають вони інших варіантів, адже Євген і я пара, отже я повинна допомагати.
Я ще раз вибачилась і пішла звідти. Все почуте мене вразила настільки, що я вирушила до мами, аби розповісти усе і знайти підтримку. Як же я здивувалась, коли і вона заспівала тієї ж пісні.
— Тут і думати, дитино, нічого. Я узагалі здивована, чому ти у мене, а не відносиш потрібну суму Євгену? Заробила на одну квартиру і ще на одну заробиш, що тут такого? Ти молода, ще й тридцяти немає, усе життя попереду. Говорити немає про що. Як узагалі можна думати про квартиру у такій ситуації?
Я вислухала і запитала у мами коли вона продасть свою квартиру. Мама здивовано поглянула на мене нічого не розуміючи. Я повторила питання:
— Чому ти не продаєш свою квартиру, адже ж сама кажеш що в такій ситуації і думати немає про що і порівнювати нічого.
— Але ж це мій дім, де ж я житиму?
— От і я про те ж, мамо? Це ж мій дім майбутній.
Але мама мене не зрозуміла і сказала, що все перекрутила і не зрозуміла суті її слів. Цікаво, що у батьків Євгена теж є квартира, але вони не думали навіть її продавати.
Мені от цікаво я й справді повинна була так вчинити? Ми з ним не чоловік і дружина і навіть не говорили про це ніколи, а я повинна?
Мама у мене на днях запитала, як я зможу жити у тих стінах, знаючи якою ціною вони мені дістались? А я щойно завезла речі у своє нове житло і знаєте – нормально. Вони мені дістались на полях під сонцем. На полуниці і горошку у Фінляндії.
Я зробила так, як повинна була, хіба я не права?
Дарина П.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
