fbpx

З заробіток мені чоловік привіз нову дружину, як то кажуть, доробився так доробився. Ну і сказав, що пожила я у нього, а тепер хай забираю дітей і йду геть.

– Ти нас з квартири виганяєш?, – я не вірила, що таке чую від свого такого лагідного чоловіка.

Він у мене був завжди на язик улесливий, того я за нього так рано й вийшла, любила шалено і діти на нас сипалися наче з сита. В двадцять п’ять років у мене їх було троє і саме я наполягла аби Гриша поїхав на заробітки, бо на його зарплату ми просто не могли жити.

– Наші з села допомагають, але ж цього не достатньо, – казала я йому, – ти подивися, що кум твій поїхав і тебе не раз кликав, то чого не поїхати? Каже, що там все легко і жити є де, на сезон їдете ж?

І от чоловік погодився та й поїхав. Я так сподівалася, що ми нарешті ремонт в квартирі зробимо, бо свекруха як лишала Гриші квартиру зі старими шпалерами, то й досі так було.

– Навіть в квартирі ви не спроможні ремонт зробити, – казала вона мені в очі, – не можете пошанувати чужу працю, а я ж для вас старалася! Ти тільки одне й вмієш, як і син мій. Не буде з вас толку ніякого вже краще б квартирантів пустила!

І от я вже думала, що покличу її в гості і вона побачить, що ми чудова родина і все у нас буде добре.

І от добре прийшло в вигляді молодої блондинки і мого чоловіка, який мені й каже:

– То моя квартира, мама на мене її переписала, а ви тут ніхто і жити тут не будете.

Звичайно, що я не вступилася, я просила чоловіка одуматися, адже куди мені з трьома малими дітьми податися, якщо мої батьки живуть з молодшою сестрою і її родиною, там для нас просто нема місця. А тоді чоловік вчинив так, що я й не сподівалася – просто продав квартиру і нові власники висловили мені претензії на житло.

Звичайно, що вся родина вже це все перемивала, але ніхто не спішив допомагати. Сестра тільки чоловіка прислала з машиною аби поміг пожитки завантажити.

– Куди їдемо?, – спитав мене швагро і я назвала адресу, яку ніколи й вимовляти не хотіла.

Приїхали ми пізно, але було видно, що нас чекали. На порозі стояла невдоволена свекруха і каже:

– Я вже вас зачекалася, ходіть до хати та вечеряти будете, а потім машину розвантажимо.

Відтоді багато років минуло і моя друга мама дочекалася й правнуків, мої діти радо приїжджають до бабусі і просять у неї поради, бо за суворим обличчям крилося добре серце.

Я ніколи її не питала, чому вона була така певна, що ми приїдемо, хоча, куди нам ще було податися. Але вона мені за шлюбу такі речі говорила, завжди повчала, ніколи добре слово не сказала, а після того, як Гриша мене покинув, то вона стала зовсім іншою людиною.

Гриша потім приходив до неї, щоб мати де жити, але вона з тим своїм кам’яним виразом сказала, що вона йому вже віддала одне житло, а інше не планує і розвернулася та пішла. Гриша пробував до мене знайти підхід, але я вже не була така ласа на слова, мене цікавили вчинки, а на них колишній чоловік ніяк не спромігся.

– То чого ви так змінилися, мамо, – спитала я її якось, – Ніколи я не була в ваших очах доброю, а тепер ви мені так допомогли.

– То найменше, що я можу зробити аби перепросити тебе та дітей, що я такого сина виховала, – відповіла вона сумно, – думала, що він мою старість догляне. А він он як вчинив і не кається. Лиш на вас надія, тому маю у вас заслужити доброї опіки.

Я її обійняла, бо вона давно все виправила і не має чого переживати за свою старість, вона ж моя мама і я її догляну.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page