fbpx
Історії з життя
За 13 років, відколи його Галя в Італії, він так плакав удруге. Перший раз розклеївся, коли у Марічки в школі було свято до Дня Матері.

Миколі не хотілося йти додому, до хати-пустки, нафаршированої дорогими меблями і килимами, обгородженої кованим парканом. Діти-студенти тільки у вихідні приїжджають, та й то не щотижня. Корову продав. А свині, кури і пес не вріжуть дуба, як не повечеряють вчасно…

Він закінчив роботу, купив пляшку, пішов у корчі за клуб. Підняв із трави кілька яблук, витер об штани. Сів на горбочку і, ковток за ковтком, почав заливати оковитою свою самотність. Фе, і як цю гадість люди п’ють! Надкусив яблуко. Але воно було таке кисле, що Миколі аж сльози навернулися на очі. Та чи від яблука? Бо навернулися — і потекли по неголених щоках, перечіпляючись за колючу щетину, пише “Вільне життя“.

За 13 років, відколи його Галя в Італії, він так плакав удруге. Перший раз розклеївся, коли в Марічки в школі було свято до Дня Матері. Всі мами прийшли, а його дитина, як сирота, стояла в куточку і схлипувала. Вчителька розказала про це Миколі — й він тоді всю ніч плакав. Телефонував до Галі, просив повернутися. Та де там!

Ще поки діти були вдома, Микола тримався. А тепер у нього тижнями не палено-не варено. Часом теща навідається, щось зготує чи із собою привезе. Як приїжджає Марічка, то в хаті помиє. Олег узагалі від рук відбився, нецікаво йому вдома, в селі… «Галю, Галю, — розпачливо мовив Микола — і запекло йому на вустах дороге ім’я. — Що ж ти зробила зі мною, Галю?..»

Так і заснув хлопака в корчах. Біля нього валялися порожня пляшка і яблуко з потемнілим надкушеним боком. А вдома тривожно вив голодний пес.