За кордон я поїхала у вісімнадцять років. Дуже вчитись хотіла, але мама переконала, що то безперспективно, а за кордоном я і на квартиру собі зароблю і на життя безбідне. Двадцятий рік я тут і вирішила, що час додому повертатись. Не моє. не можу, іншої долі бажаю. Але коли повідомила про своє рішення матері, та мало на той світ не потрапила. Просить дуже мене залишитись, адже їй потрібна моя допомога зараз, як ніколи раніше.
Я дуже гарно в школі вчилась. Наука давалась мені легко, неодноразово я займала перші місця на олімпіадах з різних предметів. одного разу навіть на всеукраїнській перемогу здобула. Усі мамі мої казала, що я дуже перспективна дитина і радили подбати про те, аби я здобула вищу освіту.
Я ж мріяла стати лікарем. Самотужки з підручників, що знайшла у міській бібліотеці вчила латину. З усіх доступних мені на той час джерел черпала знання. Я навіть собі ВУЗ обрала, але не судилось.
Хоч і скінчила я школу із золотою медаллю, але про подальше навчання довелось забути. Мама переконала мене, що то є безперспективна затія. Вона в приклад ставила мені нашу сусідку, матір двох дітей. Та в Англії працювала, а сюди передавала великі суми грошей.
За три роки її квартиру важко було впізнати, достаток там був у всьому.
— А ти вчитимешся сім років і потім у якійсь поліклініці отримуватимеш копійки. Ти розумна, доню. Сама поглянь, як буде краще.
Тоді я подалась разом із сусідкою за кордон. Працювати було важко. але з часом я втягнулась. Скажу щиро, заробляла я й справді хороші гроші. Усек до копійки передавала мамі, адже вона там сама із сестричкою моєю маленькою залишилась. та ще й з роботи її звільнили. Раділа не частим нашим розмовам і тому, що мама ремонт почала робити і нарешті придбала собі одяг про який навіть не мріяла.
Сусідка настояла на тому, аби я й собі щось відкладала. Я робила це нехотя, адже не розуміла, як може бути щось моє, адже мамі важко і сестричка там росте. Нині я дуже вдячна тій жінці за її пораду.
Двадцять років я за кордоном уже. Придбала собі квартиру в столиці, там стоїть і авто моє. Останні йраз коли вдома була дуже вже мені їхати сюди не хотілось. Не змогла я за цей час тут стати своєю, та й робота одноманітна виморю. Ну і здоров’я підводити почало. Роки важкої праці даються взнаки, хоч я ще й молода.
Саме тоді я коли була в Україні я зустріла свою вчительку математики. розговорились. Виявилось, що вона вже директор школи і коли дізналась, що я не вчилась і досі на заробітках, мало не розплакалась. Вона тоді почала переконувати мене вступати до педагогічного і я її таки послухала.
Нині я закінчую третій курс і моя вчителька кличе мене в школу працювати. Я дуже хочу і розумію, що це мій шанс нарешті змінити своє життя. Коли розповіла про свої плани мамі, та аж захлипалась. Вона просить мене не спішити робити задумане, адже нині дуже важкі і не певні часи. Та й у сестри саме двійня з’явилась і вони квартиру в кредит узяли, тому без моєї допомоги ну ніяк. та й мама не здорова, а на аптеку йде уся її пенсія.
Я розгубилась. Розумію, що мама права і фактично я є її єдиною опорою і підтримкою. та й сестрі допомагати треба, адже вона нині не може працювати.
Але й свою долю хочу влаштувати. Англія прекрасна країна, яка багато мені дала, але вона не моя. тут я так і не стала своєю. хоч і старалась пустити коріння.
Розгубилась. Якщо поїду, мама і сестра в скрутному становищі виявляться. Але й залишатись тут уже сил немає ніяких.
Як бути?
Зінаїда П.
16,05,2023
Головна картинка ілюстративна.
