За кордон я їхала аби заробити на власне житло. Мій чоловік ще за життя хату нашу на доньку переписав і поки вона росла я про те і не переймалась якось, а от коли Лада моя заміж вийшла все частіше стало лунати від неї: “У моїй хаті. Я господиня у власному домі. та буде все так, як я собі хочу”. Та й із зятем мені не надто пощастило, бо він окрім ігор у комп’ютері світу білого не бачив. Третій рік я в Данії, аж тут донька телефонує.
Ми з чоловіком ще коли наш дім купували. одразу вирішили його на нашу доньку оформити. Тоді думалось, що так правильно буде і Ладі не доведеться усе переоформлювати і витрачати купу коштів. Нажаль, Бариса мого рано не стало, томи із Ладою разом собі хазяйнували.
Поки донька моя росла, то я і не задумувалась про те, що дім їй належить. Фактично хата то моя була, чогось я думала, що й донька так вважає. Я собі мріяла і постаріти у рідних стінах, однак, як тільки Лада підросла і заміж вийшла, оо дала зрозуміти, що я живу у її домі в приймах і що саме вона там господиня.
Мені п’ятдесят тоді було, тож я вирушила на заробітки, поки здоров’я ще дозволяло. У мене подруга у Данії вже багато років працює у клінінгу, тож і я туди подалась.
Три роки я відпрацювала, копійку до копійки складаючи. На будинок збираю, на ремонт, на облаштування подвір’я. Потрібно усього і багато, тож я дуже економно живу.
А нещодавно донька моя подзвонила і сказала, що вони вирішили у домі ремонт зробити. Я дуже зраділа за них, адже зять у мене не надто до роботи беручкий. Ще що мене здивувало, що донька запитала, чи можна підлогу у домі зняти, бо вони хочуть паркет замість лінолеуму який ми із чоловіком ще років із п’ятнадцять тому постелили. Ну кажу знімайте, робіть як самі за потрібне вважаєте, то ж ваша хата.
Донька мені щодня фото скидає, як вони шпалери зняли, як підлогу винесли, як труби отоплення вирізали, адже будуть робити все наново. Я їх дуже хвалила і одного разу таки не втрималась і запитала, а де то зять грошей так багато заробив, що надумав такий грандіозний ремонт робити.
Тут Лада моя і видала:
— Мам, а чоловік мій тут яким боком? Я ледь умовила його допомогти усе оце старе викинути. Дім не його, він сюди ні копійки не вкладе і я його розумію. Ти ж сама сказала нам що можна ремонт починати. Я хотіла запитати коли ти гроші вишлеш мені аби я вже бригаду найняла і ми матеріали поїхали купувати.
Я аж гикнула від несподіванки. Нічого так новина? Я тут зайвий раз не їм, аби копійчину зайву відкласти, а виявляється ще й ремонт робити дозволила, ще й пообіцяла все оплатити.
Тепер у мене дуже неприємна ситуація. Донька геть меблі на смітник вивеза, зараз у свекрухи разом із дітьми проживають усі. Звісно, коштів, аби самій оплатити ремонт у тому об’ємі, що вона затіяла, у них немає, а поки не наважуюсь і копійки передати.
Оце думаю все про онуків. а вони у чому винні? Може все ж допомогти донці не заради себе – заради діток малих. Я ж не стара, ще собі на будинок устигну заробити.
Ходжу сама не своя. Що робити не знаю.
А ви, як би вчинили на моєму місці?
Анна П.
13,04,2023
Головна картинка ілюстративна.
