Бабусі Ліді небагато залишилося до 100-літнього ювілею. Щоправда, бабусею вона є для мого тата, а для мене – прабабця. Прадіда вже нема кілька років, тому вона живе з нами.
Ще може спекти нам на свято смачний пиріг за старовинним рецептом і приготувати смачний напій із пелюсток чайної троянди, доглядати за кімнатними квітами, розповісти якусь містичну історію або щось приємне згадати, бо сумне її пам’ять відмовилася зберігати, хоч у неї ще світлий розум, тому що багато читає, дивиться телевізор.
Бабця Ліда народилася в найдовший день року – день сонячного сонцестояння. Вона часом жартує, що тому живе довго. Її рідні в цей день завжди вітали, випікаючи смачні пиріжки із пелюсток чайної ружі, що пишно розквітла під вікном їхнього будинку, на десерт уже була свіжа полуниця і перші черешні.
Лідуся з нетерпінням чекала 22 червня, коли її вже вітатимуть не тільки, як іменинницю, але і випускницю, відмінницю навчання, що закінчила школу із золотою медаллю.
У переддень родинного свята їхній десятий зібрався на випускний бал. У Лідусі була білосніжна сукня і такі ж туфлі на високих підборах. Під музику Свиридова вона з кожним однокласником кружляла в танці, щоб той вальс залишити у серці назавжди, не відаючи, що більшість із них вона бачить востаннє.
Вдосвіта юні хлопці й дівчата зустрічали сонце й розійшлися по домівках, щоб відіспатися. Ліда заснула в радісному очікуванні свята: сьогодні, в тепле надвечір’я, із 17-літтям її будуть вітати рідні та друзі. Вона вимкнула радіо, щоб не розбудило о шостій ранку, щоб вона добре відпочила й гарно виглядала.
Солодкий сон навіяв прекрасні мрії. Чому б їм не збутися? Та це був 1941-ий, що все перекреслив. Який день народження, яке свято? Mобілізація. Тато – офіцер, мама – лікар, тож Ліді доведеться у село до маминих родичів їхати, бо в цьому місті їй буде вкрай небезпечно.
Та небезпека не оминула дівчину і в дідовій хаті: з такими ж юними її забрали в Німеччину в остарбайтери. Пощастило тільки, що, працюючи на фермера в полі, несподівано зустріла там і свою долю – хлопця з рідного міста, що навчався з нею в одній школі, якого заледве впізнала, настільки змінила його чужина. Це була єдина рідна душа, що пов’язувала її з Україною. Вони вже й не розлучалися до повернення на Батьківщину.
Добродушна німкеня відпускала Ліду на побачення, коли хлопець ламаною німецькою намагався сказати, яку саме дівчину йому покликати. Так як Ліда вирізнялася від інших дівчат білосніжною усмішкою, німкеня перепитувала: «вайсе цаане?», тобто та – білозуба, і хлопець радісно кивав головою.
Батьків дівчина більше не побачила, тільки в 45-ому дізналася, де похоронені. Будинок її вцілів, і Ліда стала проживати зі своїм обранцем у батьківській квартирі. Там же на світ з’явився мій дідусь, якому вже зараз за сімдесят. Він із нашою бабусею проживають в іншому місті. А мене з моїми батьками доля повернула в рідне місто бабусі Ліди. В нас все було так чудово. Було… до 24 лютого 2022-ого.
За три дні до цього пам’ятного для всіх дня мені приснився дивний сон, ніби я в білій сукні бабусі Ліди, точнісінько такій, як на світлині, танцюю з однокласниками вальс, але раптом мені стає сумно, і не від розлуки з ровесниками, але через якусь тривожну звістку.
Я ще тоді подумала, що то мої клопоти з сукнею, адже я цьогоріч випускниця гімназії, навіяли таке сновидіння. Але цей сон де в чому був віщий: і звістка тривожна на світанку, і я – випускниця через пів року, і тата призвали до війська, але нещодавно його відпустили на два тижні, і він зміг побувати на моєму випускному.
Це його командир влаштував нам такий приємний сюрприз. А бабуся Ліда спекла свій фірмовий пиріг, щоправда, я її допомагала. І ми з татком щасливо відсвяткували і мій випускний, і його приїзд, і бабусин день народження.
Нашій родині пощастило проживати в мирному місті, але я знаю, що це завдяки моєму татові, його побратимам, усім захисникам і захисницям, за яких молимося і чекаємо живими-здоровими з миром і перемогою.
Фото Мілани А.
