За тиждень до появи свого меншого сина я дізналася, що у чоловіка є інша. Мені було дуже прикро і неприємно але вирішила виду не подавати. Максим, навіть не здогадувався, що я в курсі. Тож ми продовжували жити, як жили, я мамі рідній зізналась тільки тоді, як вона передала гроші нам на житло. Саме тоді все і закрутилось.
Так, мені довелося проковтнути факт наявності любаськи у мого чоловіка, адже в в нас двоє дітей, з різницею у два з половиною роки. Вийти з першого декрету я не встигла, а вже й другий малюк з’явився.
Скажу чесно, що фінансово нас утримував саме мій чоловік. Зібрати якусь заначку я не змогла. Була лише моя власна маленька квартира, але це не дуже рятувало ситуацію. Я зважила тверезо усі “за” і “проти” і зрозуміла, що доведеться миритись із ситуацією. Перекладати турботу про себе і дітей на батьків зовсім не хотілося. Тож вона вирішила продовжити жити, як жили.
Все було нормально, поки раптом мої батьки не заговорили про те, що будуть продавати бабусин будинок у селі і свою дачу. Вони запропонували нам ті гроші, аби ми придбали собі більше житло.
Тут я зрозуміла, що потрібно поговорити із мамою. Я розповіла їй усе як є і пояснила, що дуже сумніваюсь. чи варто взагалі щось купувати нам зараз. адже не знаю, чи ще довго буду заміжньою жінкою. Мама мене зрозуміла і сказала, що все зробить, аби захистити і мене і мої інтереси.
Після придбання просторішої квартири мій чоловік одразу якось активізувався. Почав вести розмови про те, що треба турбуватися про комфорт дітей насамперед. Саме тому треба швидко зробити ремонт.
Приїхав мій тато разом із двома моїми братами двоюрідними. Вони разом їздили по роботам, робили ремонти, от і вирішили, що наймати когось безглуздо а свої зроблять усе на найвищому рівні.
Щойно ремонт було завершено і придбано меблі, як мій чоловік раптом заговорив про те, що більше не може зі мною жити. якби я не знала про наявність іншої, напевне вважала б себе в усьому винною. Так він зумів усе обставити, що то я своєю неувагою до нього і бійдужістю стала виною того. що шлюб розпався.
— Ми прожили разом десять років. У нас багато спільного майна. Я не лицар і не багатій, тому ми будемо усе ділити порівну. – заявив він мені тоді.
П’ять років тривало усе те. Він вилки і ложечки навпіл ділив. Було дуже неприємно, але моє житло, як квартира у якій ми жили залишилось моїм повністю.
Уявіть собі моє здивування, коли одного разу йдучи з меншим сином у школу я побачила колишнього з величезним букетом квітів. У нього по обличчю струменіли сльози, він став на коліна і почав вибачатись, сказав, що був засліплений і не розумів, хто є його справжнім щастям. Попросив знову стати сім’єю і пообіцяв, що більше ніколи такого не повториться.
Як виявилось, його кохана не мала наміру виходити заміж за чоловіка, який повинен утримувати дітей від першого шлюбу і який не мав ні копієчки за душею. От чоловік про мене і згадав.
Я відмовила одразу, однак сини тепер мені спокою не дають. Обоє в один голос просять, щоби татко повернувся і кажуть, що дуже за ним сумують і не можуть без нього.
Я дуже розгублена. Розумію, що тріснуту чашку не склеїти, та й батьки чути про зятя колишнього не мають бажання, але ж діти…
Чи зможу я влаштувати власну долю з двома дітьми? Чи замінить їм хтось рідного тата?
А може це доля? Може мій колишній усе зрозумів і усвідомив і тепер у нас все буде гаразд?
Як вважаєте, варто зійтись?
29,0,2023
Головна картинка ілюстративна.
