За вікном пропливають пейзажі чужої країни, дивлюсь очима, а думками все одно вдома. Спокою не дає розмова, яка відбулась у мене з донькою. Їду і почуваюсь неймовірно винною. У вухах стоять слова Рити: “А як же ми, мамо! Знаючи нашу ситуацію, ти вчинила от так?”.
Ніколи я не мала я подруг, так лиш знайомі були. Можете дивуватись, але все життя мені найближчою саме сестра Інна була. Саме вона мене підтримувала, вислуховувала, давала поради. Мчала на перший поклик, або зупиняла, якщо я робила помилку.
Саме сестра мене підтримала у найважчу хвилину мого життя: коли не стало мого чоловіка і його рідня на мене пішла горою. Інна тримала оборону, підтримувала, допомагала і фізично і морально. Хоч у неї і в самої не все було гаразд у сім’ї. Але ми з нею разом впорались таки і справедливість узяла верх.
Саме тому, коли постало питання де ми будемо святкувати різдвяні свята, я ні хвилинки не задумуючись запропонувала сестрі поїхати до моря.
Ну, а чому ні? Її діти дорослі, уже за кордоном свої сім’ї мають. А моя донька ще три роки тому дала ясно зрозуміти, що я не є їй близькою людиною і вона насамперед дружина своєму чоловіку. а вже потім моя дитина.
Три роки я зустрічала і Новий рік і Різдво із сестрою вдома. А цьогоріч ось, вирішили поїхати до моря. тим паче, що гроші ми на ту поїздку цілий рік відкладали і забронювали готель заздалегідь.
Я була дуже щасливою, ми збирались, купували нові речі, радісне хвилювання переповнювало. аж до візиту моєї доньки. Треба сказати, що я дуже люблю свою доню, але ніяк не можу зрозуміти, як вона терпить свого чоловіка.
Ну не вкладається у мене в голові чим може привабити жінку чоловік, який проживає на зарплатню дружини, нічим ніколи не допомагає, але при тому всьому вічно невдоволений усім, що його оточує.
Моя донька ніби враз втратила і зір і розум, бо я інакше не можу собі пояснити, як можна от так жити. Їм завше не вистачає гроше і завжди винна саме моя донька, бо не вміє їх витрачати раціонально. Не пан, що диван тримає уже який рік. а вона, що не вміє піти до магазину і придбати продуктів та так, аби вистачило ще й на квартплату і на двох дітей і на нову приставку для чоловіка.
Оскільки я не мовчу і прямо в очі кажу і тому зятю і донці усе, що думаю, то й спілкування наше зійшло на нівець останнім часом. Донька приходить лиш у часи крайньої нужди. Грошей вона не просить ніколи, просто сидить і гірко зітхає. Як би мені не краялась душа за її життя, але я не витримую і сама їй даю “для онуків” тих кілька тисяч. ну я ж її мама, як би там не було.
Так і перед святами новорічними вона прибула на гостину. Говорили ми про все на світі, аж побачила вона купальник і новий капелюх крислатий придбаний мною до відпустки. Ми ж майже н6е спілкуємось, то я їй і не казала про плани наші. Коли ж доня дізналась, то аж загорланила:
— То я не маю за що собі чобіт придбати. зуби відремонтувати, а ти навіть не порадившись. не запитавши нічого, їдеш у відпустку у такий час? Тобі добре буде під сонцем грітись і знати, що я не маю що дітям під ялинку покласти? Мамо, я просто не розумію, як ти так можеш вчинити? Тобі не соромно, мамо?
Рита вискочила з квартири голосно хлипаючи. Я пробувала її наздогнати, але мені не вдалось.
Коли я під враженням від почутого набрала сестру, та вислухала мене і порадила видихнути.
— Вона доросла людина. Своє життя будує сама. скажи, якби ти віддала їй тисячу. три тисячі доларів, вона би стала жити краще? Зробила б зуби, чи придбала б чоботи? та, навіть якби ти їй їх подарувала, то напевне б вона їх продала би і придбала що, аби порадувати свого ненаглядного чоловіка. То чого ти так хвилюєшся. Неприємно, прикро, але то її вибір. Крапка.
Їду я на зустріч сонцю і пальмам і мусила б радіти, а на душі тоскно. У вухах слова доньки. Так соромно за свій учинок.
Скажіть, я справді не хороша мама? Діти, вони завжди наші діти і їм потрібно допомагати, навіть, якщо вони свідомо роблять ті ж помилки?
Чи все ж права сестра і я повинна викинути із голови ту розмову, адже єдина людина, якій повинно бути соромно, то моя донька.
Головна картинка ілюстративна.
