За якусь мить у кімнаті запала тиша і всі очі було направлено у наш бік. Свекруха ж побачивши, що має глядачів, продовжувала, навіть не червоніючи.
Я поглянула на чоловіка шукаючи підтримки, надіялась, він припинить усю цю виставу, спинить свою маму, адже в домі були гості, ну нащо ці вистави?
Але найприкріше, що чоловік ні слова не сказав. Стояв зі сторони і спостерігав очікуючи чим усе скінчиться. Коли свекруха фиркнувши вийшла, мій чоловік залишив мене з гостями і пішов у нашу кімнату, голосно грюкнувши дверима.
Я заміжня уже більше 20 років. Живу в невеликому містечку разом із чоловіком Андрієм і нашими двома дітьми: сином Артемом і донькою Оленкою.
Одразу скажу, що ми живемо скромно, навіть більш ніж скромно. Однак, ми завжди намагалися триматися разом і підтримувати одне одного.
Якщо із чоловіком ми маємо гарні стосунки які з роками стають більш теплими, то із свекрухою, чомусь останнім часом, у нас почастішали непорозуміння.
Раніше, я намагалася згладжувати гострі кути. Інна Вікторівна жінка не проста, однак я багато в чому поступалась, пробачала, закривала очі. Все заради злагоди в родині. Але цього разу все зайшло надто далеко.
У Артема наближалося важливе свято — 18 день народження. Ми з чоловіком вирішили організувати для нього невелике святкування вдома.
Грошей на пишні гуляння у нас не було, але я хотіла, щоб цей день став для нього особливим. Ми спланували все до дрібниць: запросила найближчих родичів і друзів, підготувала святкове меню, прикрасили будинок.
І тут, за кілька днів до самого свята зателефонувала свекруха.
— Олю, ми прийдемо в переддень дня народження, — сказала вона твердим голосом.
— У переддень? Але святкування заплановане саме на день народження. Приходьте тоді, будемо всі разом, — відповіла я, трохи здивована її пропозицією.
— Я не хочу перетинатися з твоєю матір’ю і всією твоєю родиною. Ніколи не любила вашу сім’ю і не маю бажання сидіти з ними за одним столом. Якщо хочеш, щоб я прийшла, накрий для нас окремий стіл, — наполягала свекруха.
Її слова мені були як відро холодної води на голову. Моя мама завжди ставилася до Андрія з повагою, навіть допомагала нам, коли були складні часи. Чому свекруха дозволяє собі так говорити про мою сім’ю?
— Вибачте, але я не бачу сенсу влаштовувати два свята. Якщо ви хочете привітати Артема, приходьте в день народження. Ми будемо раді вас бачити, — твердо відповіла я.
Свекруха обурено хмикнула і кинула слухавку. Я думала, вона все зрозуміла і на тому питання вичерпано. Було неприємно, на душі залишився неприємний осад, але за клопотами і приготуваннями я про те і думати забула.
Настав довгоочікуваний день. Гості почали приходити, було багато вітань і побажань. Кума привезла метровий торт і кульки, зовсім такий, як колись подарувала Артему на рік, тільки цифри інші – 18. У домі була приємна тепла атмосфера сімейного свята.
Артем був у піднесеному настрої, а я почувалася щасливою, дивлячись, як він радіє подарункам і увазі. Як прекрасно, коли є сім’я яка розділяє з тобою свято, радіє щиро твоїй радості.
Аж тут у двері несподівано постукали. Це була свекруха, і з нею — її чоловік, донька і зять. Вони стояли на порозі, неначе чекали, що я їх не впущу, чи скажу щось лихе.
Але замість цього я привітно запросила їх увійти. Свекруха обвела поглядом кімнату, де сиділи моя мама, сестра та інші гості, і скривилася.
— Я ж казала, що не хочу перетинатися з цими людьми, — почала вона з порогу. — Чому ти не можеш зробити так, як я просила?
— Бо це день народження мого сина, і всі його близькі мають право бути тут. Я не буду ділити нашу родину на «твоїх» і «моїх», — відповіла я, намагаючись залишатися спокійною.
— Ти завжди ставиш свою родину на перше місце! Ти більше любиш їх, ніж нас, — обурено сказала свекруха, її голос почав підвищуватися.
Гості перестали розмовляти і зосередили увагу на нас. Я відчула, як почервоніла від сорому, але вирішила не мовчати.
— Це неправда. Я поважаю вашу сім’ю, але такого ставлення терпіти ніхто з нас не буде. Якщо вам щось не подобається, ви можете піти, але я не дозволю псувати цей день моєму синові.
Свекруха стояла кілька секунд мовчки, потім різко повернулася і, нічого не сказавши, вийшла разом зі своєю сім’єю. Андрій – чоловік мій, який спостерігав за всім зі сторони, не втрутився. Вже потім він пішов в іншу кімнату голосно грюкнувши дверима.
Після свята Андрій повернувся до розмови зі мною.
— Олю, може, ти була трохи різкою. Мама просто не любить твою родину. Це не означає, що вона хотіла образити тебе, — говорив він так, ніби не бачив усієї тієї сцени.
— Андрію, це вже не перший раз. Твоя мама завжди знаходить спосіб зробити мене винною. Вона могла просто прийти і привітати Артема, а замість цього влаштувала сцену. Я не дозволю їй диктувати, кого запрошувати в наш дім, — відповіла я.
— Але ж це моя мама. Ти могла б якось згладити ситуацію, натомість виставила мою маму за двері, — не здавався він.
— А я твоя дружина, і це мій дім. Чому я маю завжди йти на поступки? — запитала я, вже втомлена від цієї розмови.
Наступні дні були напруженими. Свекруха перестала телефонувати, але я знала, що це затишшя перед новим штормом. Андрій часто мовчав, ніби обмірковував, як поводитися далі.
Я багато думала про те, що сталося. Чи могла я вчинити інакше? Можливо. Але чому я повинна була підлаштовуватися під людину, яка відкрито лиє бруд на мою сім’ю?
От скажіть, хіба я могла вчинити інакше, повинна була змовчати? Чи запросити їх на інший день бо вони так собі хотіли?
От як би ви вчинили на моєму місці?
Головна картинка ілюстративна
