fbpx

“Забудь, а діти виростуть і все зрозуміють” – повторює сестра ледь не щоденно. “З такою мамою, я впевнена, ні копійки вони не бачать. Краще збирай і потім їм усе віддаси, а чи житло придбаєш”. От тільки у сестри троє дітей і вона просто не розуміє, як то – бути у моїй ситуації

“Забудь, а діти виростуть і все зрозуміють” – повторює сестра ледь не щоденно. “З такою мамою, я впевнена, ні копійки вони не бачать. Краще збирай і потім їм усе віддаси, а чи житло придбаєш”. От тільки у сестри троє дітей і вона просто не розуміє, як то – бути у моїй ситуації.

Шостий рік немає мені ні спокою, ні спочинку. Оля, моя невістка колишня, ледь не щоденно телефонує і здається уже окрім слова “треба” в неї інших і немає.

Я в Італію поїхала ще коли син навчався у школі. Залишилась вдовою у міській квартирі, усі заощадження розтанули за рік, чи два. Я не мала професії, адже за моїм чоловіком вона і не потрібна була. Тож, якщо вже мити підлогу, то не в своєму під’їзді за копійки, а в Італії і за євро. Поїхала залишивши сина на маму свою.

Тож і не була я добре знайомі зі своєю невісткою майбутньою. На весіллі ото найдовший час, що ми в одному приміщенні були. Мила, люб’язна, дуже гарна і струнка. То все, що я могла сказати про Ольгу.

Прожили вони із сином моїм п’ять років. Ніби були щасливі, подарували мені трьох онуків. Я тішилась, що в сина виходить забезпечувати родину і без моєї допомоги. Антон наполягав на тому, аби я вже й повернулась, і я таки зібралась, аж тут чорна звістка – сина мого не стало.

Приїхала я попрощатись із сином і запевнила невістку, що буду в усьому її підтримувати.

— Доки стане мені сил.

Ну так власне і є нині, бо невістка вже шостий рік повністю на моєму утриманні із дітьми. На роботу вона вийти чи то не може, чи то не хоче, а рівень життя скромнішим робити не збирається – навіщо?

— Та доки ти її годувати будеш? – не витримує вже сестра моя. – Та відклади ти ті гроші онукам своїм краще. Що їм: з’їсти нині смачно і багато треба, а чи в майбутньому – освіта і житло?

Та сестрі говорити просто і легко, бо має вона трьох дітей і уявлення у неї немає, як то – коли онуки єдине що залишилось від сина.

Та все ж, бачу, що роки моєї праці на збиток лиш. Здоров’я втрачаю, а ніякого тобі заробітку, адже все “проживає” невістка моя.

— Клас Ромки їде в Іспанію на екскурсію. Збираємось по 400 євро на перший час. – це з останніх “треба”.

І ніби, як я хочу аби онук поїхав, а з іншої сторони: я не батько і не мати, я не взмозі задовільнити потреби у такому обсязі. Але ж невістка того не чує і не розуміє.

Як же ж мені бути? Підкажіть як би ви вчинили на моєму місці?

You cannot copy content of this page