Ми з чоловіком зробили все для того, щоб наша донька ні в чому не потребувала. Хоча жили не багато, кожну вільну копієчку вкладали в неї, а також намагалися приділяти максимум уваги. А вона виросла, і практично забула про нас!
Коли донька вчилася в школі, ми оплачували їй гуртки (гімнастика, плавання, малювання), потім економили на всьому, аби тільки вона нормально закінчила ВНЗ. Коли подорослішала – ми з батьком влізли в іпотеку, аби тільки у неї була власна квартира, і щоб люди її не вважали за «безприданницю»…
Коли доньці виповнилося 26 років, вона познайомилася з молодим чоловіком. Раніше у неї вже були стосунки, але ні до чого серйозного вони не доходили, а з цим чоловіком вона мало не відразу зібралася йти під вінець. Нам з чоловіком її обранець не сподобався – приїжджий хлопець з глибинки, з бідної сім’ї і без освіти. Звичайно, не про такого зятя ми мріяли! Намагалися якось м’яко її умовити, щоб вона не поспішала з’їжджатися зі своїм нареченим, і гарненько подумала, чи потрібно їй це. Але розмови не подіяли – вона притягла свого коханого в куплену нами квартиру, і поселила на всьому готовому… Чоловік цей навіть прогодувати її толком не міг, тому нам з чоловіком весь час доводилося передавати їм гроші і продукти.
Загалом, сяк-так наші молоді відгуляли весілля (основну частину грошей давали ми, свекри тільки половину банкету оплатили). Чоловікові довелося подбати і про те, щоб влаштувати зятя на нормальну посаду, і завдяки цьому він тепер може забезпечувати нашу дочку хоч якось…
Думали, що почуємо за всі свої старання «дякую», але не тут-то було! Коли ця парочка стала жити більш-менш самостійно (ми з батьком майже перестали їм допомагати, і стали відкладати собі на старість), то ми отримали від них тільки закиди: мовляв, ми зятя не хотіли приймати, щастя своїй доньці не бажали, і намагалися її старою без пари до кінця днів залишити… Мені було дико це почути, але для доньки тепер існує тільки один авторитет – її чоловік, вона його слухається, і погоджується з ним, а він вселяє їй такі думки…
Дуже прикро чути подібні слова від своєї «зірочки», якій ми з чоловіком хочемо тільки добра, і для якої нам нічого не шкода.
Здається мені, що весь сир-бор почався через те, що ми не дозволяємо зятю прописатися в квартирі, яку купили для доньки. Ще чого, і так ми його всім забезпечили, не вистачало тільки, щоб він потім при розлученні частину житлоплощі відсудив! Але як до дочки достукатися – не знаємо. Виростили невдячну на свою голову!
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
