fbpx
Історії з життя
Залізши на верхню полицю в плацкарті, зрозуміла, що Стасик-то чекає її в суботу, як завжди, а не на день ​​раніше, а мобільний, як на зло, забутий вдома, ну та нічого, якщо не встигне перехопити його до роботи, подзвонить від консьєржки. Двері відчинив не Стасик, а юна краля

Одна жінка раз на два-три тижні зустрічалася з предметом своєї пожухлої пристрасті – Стасиком. Прямо по В’яземському: і совісно носити, і шкода залишити.

Між ними ніч поїздом, а оскільки Стасик навіть в спальному вагоні спав тривожно і внаслідок цього ставав дратівливим і прискіпливим, то жінка їздила сама, хоча теж не висипалася – який там сон, то хропуть, то крутяться, то заходять з тупотом, будять незмістовними, але голосними розмовами, а часом і з піснями.

Жінка помінялася чергуваннями з ординатором Котовою, купила кілька палиць ковбаси місцевого виробництва, від якої Стасик впадав в гастрономічну ейфорію, і, залізши на верхню полицю в плацкарті, зрозуміла, що Стасик-то чекає її в суботу, як завжди, а не на день ​​раніше, а мобільний, як на зло, забутий вдома, ну та нічого, якщо не встигне перехопити його до роботи, подзвонить від консьєржки.

Двері відчинив не Стасик, а юна краля. Запитала:

– Ви до кого? Станіслав Олегович тільки що поїхав. Ви його мама, так? А він вас завтра чекає! – Потім подивилася уважно, помовчала і сказала: – Ото гаспид! Ні, ну який гаспид!

Жінка запитала себе, чи не зарядити кралі ковбасною сумкою, і зрозуміла: ні, не хочеться, ось Стасику б – із задоволенням.

– Вибачте, – сказала жінка, – я піду.

– Ви мене вибачте, я не знала, чесне слово, – сказала краля, – я зараз навіки зникну.

Вони хвилин п’ять мляво сперечалися, кому піти, кому залишитися, але приїхав ліфт, і жінка рвонула до нього.

Йшла до метро і думала, що зі Стасиком, як з ниючим зубом – рік ниє, два смикає, до лікаря йти страшно, а потім виявляється, що боятися нема чого: п’ять хвилин болю – і все. Питається – чи варто було терпіти?

І тут їй відчайдушно засигналили; подивилася – з маленької білої машини махає рукою недавня знайома, кралечка з Стасової квартири.

– Ви з дороги? А зараз куди? На вокзал, міняти квиток? Давайте хоч кави вип’ємо, а потім я вас відвезу, сідайте. Я Христина. А ви? Лілія? Заздрю, завжди хотіла квіткове ім’я – Віолетта, Лілія, Роза. Удружили батьки, в класі було п’ять Христин, в інституті в моїй групі – три, і зараз на кафедрі дві. Уявляєте, що за життя!

У кав’ярні краля сказала:

– Послухайте, ситуація противнюча, але пропоную витягти з неї максимум задоволення. Давайте будемо робити всякі дурниці, по музеях смішних ходити. Поїдемо, наприклад, в Палеонтологічний, я там років десять назад була. У вас квиток на неділю, так? І не потрібно його міняти: батьки на дачі, місця у нас багато – погоджуйтеся, будь ласка! Зараз до мене заїдемо, тут недалеко; вмиєтеся, переодягнетесь – і вирушимо. Погоджуйтеся, Лілю!

І жінка, дивуючись самій собі, погодилася.

Зуб видалили, порожнеча залишилася, і її слід було чимось заповнити. Хоча б палеонтологічним музеєм, в якому краля миттю зачарувала очкастого наукового співробітника, той і отямитися не встиг, як уже розповідав про зауроподів та інших.

Реконструйований діплодок виразом морди був схожий на Стасика ситого, велоцираптор – на Стасика голодного, тарбозавр – на Стасика незадоволеного. Ніби з нього ліпили. Правда, був там маленький динозаврик з пір’їнками, досить милий, напевно схожий на Стасика в дитинстві; це згодом з нього виросло те, що виросло.

Обідали, покаталися на теплоході, розмовляли. Тут кралечці подзвонив Стасик.

– Що роблю? Милуємося природою. З ким? З твоєю мамою – вона сьогодні приїхала, Сюрпра-і-з! Будь люб’язний, більше не дзвони, і мамі теж – ти нам перестав подобатися.

Кралечка виявилася розумною, смішливою і гострою на язик, проговорили до третьої години ночі, про все. А в суботу поїхали подивитися центр. А після центру – на дачу до батьків кралечки. Готували шашлики, і жінка почула, як тато кралечки тихенько сказав мамі:

– Бачиш, є у Христі пристойні подруги, а ти сумнівалася!

І в неділю на вокзалі жінка сказала:

– Дякую, я б так не змогла.

А кралечка засміялася і відповіла:

– Стасику спасибі!

У минулому році Христя вийшла заміж за майже космонавта; Ліля була свідком і на весіллі познайомилася з Христіним науковим керівником.

І хоча Павло Олексійович в поїзді чудово спить, але вже подейкує – мовляв, чи не простіше жити разом.

Автор – Наталія Bолністая.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум

facebook