Одна жінка раз на два-три тижні зустрічалася з предметом своєї пожухлої пристрасті – Стасиком. Прямо по В’яземському: і совісно носити, і шкода залишити.
Між ними ніч поїздом, а оскільки Стасик навіть в спальному вагоні спав тривожно і внаслідок цього ставав дратівливим і прискіпливим, то жінка їздила сама, хоча теж не висипалася – який там сон, то хропуть, то крутяться, то заходять з тупотом, будять незмістовними, але голосними розмовами, а часом і з піснями.
Жінка помінялася чергуваннями з ординатором Котовою, купила кілька палиць ковбаси місцевого виробництва, від якої Стасик впадав в гастрономічну ейфорію, і, залізши на верхню полицю в плацкарті, зрозуміла, що Стасик-то чекає її в суботу, як завжди, а не на день раніше, а мобільний, як на зло, забутий вдома, ну та нічого, якщо не встигне перехопити його до роботи, подзвонить від консьєржки.
Двері відчинив не Стасик, а юна краля. Запитала:
– Ви до кого? Станіслав Олегович тільки що поїхав. Ви його мама, так? А він вас завтра чекає! – Потім подивилася уважно, помовчала і сказала: – Ото гаспид! Ні, ну який гаспид!
Жінка запитала себе, чи не зарядити кралі ковбасною сумкою, і зрозуміла: ні, не хочеться, ось Стасику б – із задоволенням.
– Вибачте, – сказала жінка, – я піду.
– Ви мене вибачте, я не знала, чесне слово, – сказала краля, – я зараз навіки зникну.
Вони хвилин п’ять мляво сперечалися, кому піти, кому залишитися, але приїхав ліфт, і жінка рвонула до нього.
Йшла до метро і думала, що зі Стасиком, як з ниючим зубом – рік ниє, два смикає, до лікаря йти страшно, а потім виявляється, що боятися нема чого: п’ять хвилин болю – і все. Питається – чи варто було терпіти?
І тут їй відчайдушно засигналили; подивилася – з маленької білої машини махає рукою недавня знайома, кралечка з Стасової квартири.
– Ви з дороги? А зараз куди? На вокзал, міняти квиток? Давайте хоч кави вип’ємо, а потім я вас відвезу, сідайте. Я Христина. А ви? Лілія? Заздрю, завжди хотіла квіткове ім’я – Віолетта, Лілія, Роза. Удружили батьки, в класі було п’ять Христин, в інституті в моїй групі – три, і зараз на кафедрі дві. Уявляєте, що за життя!
У кав’ярні краля сказала:
– Послухайте, ситуація противнюча, але пропоную витягти з неї максимум задоволення. Давайте будемо робити всякі дурниці, по музеях смішних ходити. Поїдемо, наприклад, в Палеонтологічний, я там років десять назад була. У вас квиток на неділю, так? І не потрібно його міняти: батьки на дачі, місця у нас багато – погоджуйтеся, будь ласка! Зараз до мене заїдемо, тут недалеко; вмиєтеся, переодягнетесь – і вирушимо. Погоджуйтеся, Лілю!
І жінка, дивуючись самій собі, погодилася.
Зуб видалили, порожнеча залишилася, і її слід було чимось заповнити. Хоча б палеонтологічним музеєм, в якому краля миттю зачарувала очкастого наукового співробітника, той і отямитися не встиг, як уже розповідав про зауроподів та інших.
Реконструйований діплодок виразом морди був схожий на Стасика ситого, велоцираптор – на Стасика голодного, тарбозавр – на Стасика незадоволеного. Ніби з нього ліпили. Правда, був там маленький динозаврик з пір’їнками, досить милий, напевно схожий на Стасика в дитинстві; це згодом з нього виросло те, що виросло.
Обідали, покаталися на теплоході, розмовляли. Тут кралечці подзвонив Стасик.
– Що роблю? Милуємося природою. З ким? З твоєю мамою – вона сьогодні приїхала, Сюрпра-і-з! Будь люб’язний, більше не дзвони, і мамі теж – ти нам перестав подобатися.
Кралечка виявилася розумною, смішливою і гострою на язик, проговорили до третьої години ночі, про все. А в суботу поїхали подивитися центр. А після центру – на дачу до батьків кралечки. Готували шашлики, і жінка почула, як тато кралечки тихенько сказав мамі:
– Бачиш, є у Христі пристойні подруги, а ти сумнівалася!
І в неділю на вокзалі жінка сказала:
– Дякую, я б так не змогла.
А кралечка засміялася і відповіла:
– Стасику спасибі!
У минулому році Христя вийшла заміж за майже космонавта; Ліля була свідком і на весіллі познайомилася з Христіним науковим керівником.
І хоча Павло Олексійович в поїзді чудово спить, але вже подейкує – мовляв, чи не простіше жити разом.
Автор – Наталія Bолністая.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум
