– Лідо, зачекайте, мені треба з вами поговорити.
Я оглянулася і побачила зовсім незнайому мені жінку.
– Звідки ви мене знаєте?, – спитала я.
– Як я можу не знати, хто завертає голову моєму синові, – сказала вона і в її голосі я чула таку гіркоту.
– Пані, ви помиляєтеся. Ви мене з кимось сплутали. Я одружена уже п’ятнадцять років і у мене двоє дітей. Я вірна дружина.
Я обернулася і пішла геть, бо була певна, що все людині пояснила. Проте, жінка не відставала.
– Залиш в спокої Сергія! Він має знайти собі молоду жінку, створити родину, мати своїх дітей. Навіщо ти так з ним? Адже він любить тебе!
Я завмерла. Сергій? Він лише друг, колега по роботі і цікавий співбесідник. Що за бздури ця жінка несе, ще хтось почує і донесе моєму чоловікові, для чого мені це?
– Слухайте, пані, я з ним просто спілкуюся і я й слова якогось не такого не кажу. Як і він мені?
– Просто, перестань писати йому, я тебе прошу. Він надіється і чекає, відкладає своє життя, а йому вже тридцять п’ять!
Додому я прийшла роздратована і все валилося з рук. Чому я маю припиняти спілкування з гарним веселим чоловіком?
За роки шлюбу з Богданом ми стали скоріше рідними людьми, ніж закоханими. Я знаю, що він скаже раніше, ніж він розкриє рот.
Я знаю, що він буде їсти, пити, де відпочиває, де ховає гроші і губить шкарпетки. У нього хороша зарплата і повна відсутність цікавого спілкування.
А от Сергій геть інший. Ми познайомилися на весіллі в спільних друзів, далі виявилося, що працюємо в одному кінці міста і ще більше – в одному офісному приміщенні.
Як він на мене дивився, наче я особлива, цінна, неповторна, одна на цілий світ. І для мене він став таким – єдиним, хто мене розуміє. Я не стала приховувати того, що я одружена і ні на яку інтрижку я не претендую.
Нас обох це влаштувало і ми продовжили спілкуватися вже пів року і у мене наче крила виросли. Я стала краще одягатися, краще виглядати, частіше усміхатися.
Всі побачили в мені зміни, крім чоловіка.
І ось мати зі своєю цінною думкою. Звичайно, що це дурниці, хоча думка про те, що Сергій вибере когось і стане більше приділяти їй часу, буде її вважати веселою, доброю і розумною, пошкрябали по серденьку.
Тієї ночі я довго не могла заснути – перед очима були очі матері, яка ладна для щастя своєї дитини на все. У мене ж теж два сина і я готова заради них гори звернути.
Я вже не пам’ятаю, що саме казала Сергієві, наче щось про те, що чоловік дізнався про наше спілкування і має питання, тому для спокою в моїй родині краще припинити переписуватися і бачитися. Він зробив вигляд, що повірив і ми перестали бачитися.
Я чула, що він одружився і має дитину, але я йому нічого не писала. Моє життя теж змінилося – діти поїхали вчитися і я стала сама в квартирі, хоч чоловік був поруч. Я стала помічати, що він ховається з телефоном, як ретельно вибирає зранку сорочку, слідкує чи не відросло волосся і час в перукарню, пахниться на всю хату.
Отак я отримала чоловіка, який закохується чи вже закохався і якби був біля мене Сергій, то я б легко пішла до нього.
Але ж зараз він одружений і щасливий?
Я вирішила йому написати.
– Ти як? Пам’ятаєш мене?
Я бачила, що він прочитав повідомлення, але дуже довго не відповідав. Я вже переміряла кроками квартиру вздовж і впоперек, а відповіді не було.
Нарешті він відповів.
– Радий тебе читати. Все добре. У мене сім’я. Моя дружина побачила від тебе повідомлення і має дуже багато питань, на які я не хочу відповідати. Я хочу зберегти мир і спокій в своїй родині, тому більше мені не пиши. Бажаю тобі щастя.
Ось таку на мій правильний вчинок я отримала віддяку. Я ж зробила правильно, я ж мала бути винагороджена – чоловік мав стати знову тим, яким був в молодості. А що я маю натомість? Чому доля так не справедливо вчинила зі мною?
