Ми з дружиною переїхали до невеликого містечка. Були ми батьками трьох діток – жили добре. Старшому синові було п’ять років, середньому три роки, а наймолодшому півтора роки.
Я до певного моменту вважав, що робота будівельника найважча. Приходив додому і завалювався на диван. І ось одного разу ліг, а тут дружина подає мені 9-місячного сина і каже:
— Юрко, візьми сина. У мене вже руки відвалюються, такий тяжкий!
— Та в тебе немає совісті. Цілий день удома сиділа, ще просиш мене дитиною займатися? Я цілий день на будові працював.
Дружина мовчки пішла на кухню.
Буквально за півроку пішла у засвіти тітка дружини що проживала в селі, треба було організувати все і оформити документи. Юля була її єдиною онучкою, тож не поїхати не могла. Вирішили, що вона поїде, а я візьму на кілька днів відгул і побуду з дітьми.
Залишився я сам із дітьми. Я навіть зрадів — три вихідні поспіль. Ми провалялися з малими у ліжку до обіду, потім поїли борщ, який напередодні зварила дружина. Після щільного обіду я вирішив похропіти ще годинку-другу.
Ага, розмріявся! Середній син заснув, решта влаштувала мені бойкот. Зате ввечері швидко заснули. От тільки погуляти не встигли — хоча дружина просила… Але то таке.
Ранок добрим назвати було складно. Старших нагодував бутербродами, а молодшому потрібна була молочна каша. Почав варити. Насипав “на око” – вона полізла через верх, а потім взагалі згоріла. Звісно, син їсти це вариво відмовився. Я йому підігрів молоко та вручив булку. І так зійде.
Почали одягатися на прогулянку. Старший одягався сам, середньому я трохи допоміг, а ось із молодшим довелося повозитися. Щойно я почав одягати колготки молодшому, середній попросився до вбиральні.
– А чому раніше не сходив? Це ж треба куртку і штани зимові знімати?
– Раніше я не хотів.
Поки я одягнув молодшого, середній прийшов з понурою головою, адже не справився сам і весь він і вся вбиральня були мокрі. Почав його перевдягати.
– Я весь спітнів! – кричить старший син. Згадав, що він стоїть біля дверей одягнений повністю.
Сказав роздягнутись старшому, дав речі середньому аби знову одягнувся і поглянув уже зі сльозами на молодшого. Доки я возився, той вилив на себе усю воду з пляшки, яку я на двір йом підготував і не закрутив, як слід.
Три. Три години ми лиш одягались. Але я зміг. Ми таки вийшли з квартири. Одягнені сухі і чисті. Діти, але не я. І ось ми на вулиці. Це щодня треба гуляти чи раз на місяць? Я сподівався, це перша та остання наша прогулянка у такому складі. Бо дивитись одночасно за трьома дітьми двома очима нереально. думав голос сяде, або хтось викличе до мене наряд. Як вона це робить двічі на день? Може хто допомагає? Треба буде прослідкувати, бо до них двоє потрібно і то з погонами.
Прийшли ми з прогулянки. Гора речей, коли їх прати і розбирати? Скидав на купу, хоч і вогке все, але що з ним робити? Гаразд, треба було годувати молодшого. Старші ще мовчали, це був мій козир.
Кашу я вже варити не хотів. Вирішив зробити пюре. Поки я чистив картоплю, діти стояли на вухах. У квартирі ніби йшло полювання на мамонта – тупіт, крик і визг. Сусіди стукали по батареям, я робив вигляд що мене тут немає. Таки нагодував їх. І одразу думка – що готувати ввечері?
Я поставив варитися бульйон і ліг. Прокинувся від запаху гару. Всю плиту залив мій майбутній суп. Довелося варити на воді. Але нічого, іноді корисно переходити на дієтичне харчування.
Після вечері я оглянув квартиру і намагався зрозуміти, як пересуватись поміж цих барикад, а головне – хто їх розбиратиме? З подивом побачив Серед тих речей валізу що ще вранці лежала на антресолях. Хто її звідти дістав? Барабашка? Коли і як зміг?
Нарешті взявся вкладати дітей. Відчув від них неприємний запах – матінко рідна їх же ще й до ванни потрібно відвести. Зробив усе уже на автопілоті. Старший із середнім одразу заснули.
Потім ми загубили пустушку. Ви знаєте, що таке загубити пустушку перед сном? Я був готовий у той момент віддати за пропажу всю свою заначку. Діма плакав без зупинки, адже без пустушки він навіть у ліжко не лягає.
Побіг я до сусідки прямо в піжамі. А на годиннику майже північ.
— Юрко, ти чого так пізно? – Запитує вона.
– Рятуй мене! Потрібна пустушка! Діма плаче, не засне без неї.
— У нас лише одна, он Маринка з нею. Але є стара.
– Давай будь-яку, у мене вибору немає.
Приходжу додому — а там усі троє волають. татка загубили… Помив пустушку і заколисав Дімку. Усі заснули. Я схопився за голову і ще раз оглянув цей свинарник. Подивився на небо і прошепотів:
— Боже, пробач мені. Я обіцяю допомагати дружині, аби вона швидше повернулася.
Потрібно було прибрати все, але я вимкнувся прямо на підлозі. Вранці прокинувся і намагався зібратись до купи. Було складно, та й діти косо дивились на візерунок килима, який так гарно відпечатався у мене на обличчі. Почав хоч трохи наводити лад. Хоча навіть не знав, із чого почати.
І тут відчиняються двері — Юленька моя приїхала. Пташечка моя. Сонечко ненаглядне. Радість усього мого життя.
– Живі? – усміхнулася вона.
Я обійняв її і з усіх сил намагався стримати сльози. Не зумів.. Вона допомогла мені зробити прибирання та розповіла про те, що встигла навіть знайти покупця дому. Розповідаючи, однією рукою прибирала, іншою носила Дімку, ще варила кашу і смажила почищену між іншим, картоплю.
Я сидів і тихцем утирав сльози. Вільний, я нарешті вільний!
Наступного дня збирався на роботу з радістю. Будівництво це не важко. Це легко, друзі мої. Тепер я це точно знаю.
Головна картинка – pexels.