fbpx
Історії з життя
– Зате який медовий місяць був! Це зараз всі то на море їдуть, то у Париж. А ми з Мірою наступного дня після весілля роз’їхалися вчитися – сесію треба було здавати, – жартує Борис Васильович.

Волиняни побралися через місяць після знайомства і разом уже 50 років.

Ніби вчора ще грала музика в сільському Нивському клубі на Горохівщині. Гості радісно кричали «Гірко!», ділили коровай, пригощалися всілякими наїдками. А Мирослава і Борис Максимюки були молоді та щасливі. З тих пір минуло 50 років. Пролетіли як одна мить. Молодість промайнула, коси посріблила сивина. А очі й досі продовжують світитися щастям.

За матеріалами – Вісник.К.

У медовий місяць роз’їхалися.

29 серпня, день, коли нинішні золоті ювіляри стали на рушничок щастя, завжди є святковим для великої родини. Лучани Мирослава Денисівна і Борис Васильович Максимюки пів століття бережуть своє родинне вогнище, підтримують у ньому любов і злагоду.

А познайомилися вони випадково. Майбутній тесть Денис Мусійович запросив майбутнього зятя до себе додому – разом працювали ветеринарами у міській ветклініці. Тож заїхали по необхідні речі. А у дворі сидів гурт молоді. Борис одразу запримітив чорнобриву дівчину. Вона назвалася Мирославою. Виявилася донькою господаря.

Уже через місяць після знайомства Борис освідчився і запропонував дівчині вийти за нього заміж. Час тоді був важкуватий, грошей багато не було. Обоє студенти-заочники. Борис – Львівського зооветеринарного інституту, Міра – Київського бухгалтерського м’ясо-молочного технікуму.

– З фінансами було настільки сутужно, що обручки нам купив молодший брат Бориса Леонід, – з усмішкою згадує перші кроки подружнього життя Мирослава.

– Зате який медовий місяць був! Це зараз всі то на море їдуть, то у Париж. А ми з Мірою наступного дня після весілля роз’їхалися вчитися – сесію треба було здавати, – жартує Борис Васильович.

Взяли церковний шлюб.

Проживши разом сорок років, виростивши двох діток – двійнят Віктора і Лесю, Мирослава і Борис вирішили знову взяти шлюб. Цього разу церковний. Вінчання відбулося у 2010 році.

– У молодості ми не могли просити благословення Господа. Такий був час. Я – комуніст. Міра працювала на солідній посаді у м’ясному об’єднанні, – згадує Борис Васильович.

Давши клятву перед людьми і Богом, подружжя Максимюків не порушило її. Вони крокують по життєвому рушничку, який простелила їм доля, поруч, міцно тримаючись за руки. У їхніх серцях і досі палає вогонь великого кохання. Щирість почуттів допомагає долати життєві труднощі.

Мирослава – турботлива мама, берегиня сімейного затишку. Вона любить своїх невістку Любу та зятя Сергія, як рідних дітей.

Та найбільшою радістю для подружжя є поява чотирьох онуків. Бабуся з дідусем вклали багато душевних сил у їхнє виховання. Уже багаті й двома правнуками.

Секрет сімейного щастя, кажуть, дуже простий. Свої стосунки вони будували на міцному фундаменті взаємної підтримки та розуміння. Кожен свій день Мирослава Денисівна та Борис Васильович розпочинають і закінчують молитвою та дякують Господу, що прожили його разом. У великі свята та щонеділі спішать до церкви.

Наші золоті ювіляри – люди з добрими серцями і щирими душами. Вміють ладнати, прощати, не звертати увагу на дрібні сімейні конфлікти. Їхні стосунки особливі, чисті і глибокі.

Родина, знайомі, друзі шлють подружжю найщиріші вітання. Міцного здоров’я, любові від дітей, поваги від людей, радості від онуків і правнуків. Божої ласки й опіки на довгі та благії літа!

Автор – Марта ДИМИДІВСЬКА.

Фото – Вісник.К.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

facebook