Дочка вийшла заміж два роки тому, а півроку тому з’явився на світ онук. Радість, звичайно, але затьмарюється ця радість тим, що дочка в декреті і отримує копійки, а зять у нас вже восьмий місяць в пошуку роботи.
Квартиру, в якій живе молодь, вони купували за власний кошт, які ми і батьки зятя їм дали, скидалися п’ятдесят на п’ятдесят. Ремонт вже самі робили, тоді обидва працювали, гроші були. Хоча розпоряджалися вони ними, звичайно, безглуздо, але ми не лізли – самі заробили, самі витратили.
Не знаю, як у сватів, а у нас гроші молоді не просили, поки дочка не вийшла в декрет, а зять не вилетів з роботи. Сталося це, як за законом підлості, майже в один момент. Накопичень у молоді ніяких, тому попросили допомогти. Ну, що робити, допомагали.
Зять обіцяв найближчим часом вийти на роботу і віддати гроші, але вірити цьому не треба було. Нехай би самі якось перекрутились, тоді б і зрушило з місця все швидше. Але час минав, а ніяких зрушень в пошуку роботи у зятя не було. Все для малюка купували ми і свати: коляски, столик, пелюшки-сорочечки, ліжечко і все інше.
Діти брали з вдячністю, але мене таке легке ставлення зятя до життя насторожувало. Як на мене, ти знаєш, що у тебе дитина скоро з’явиться, а грошей немає, ну то йди хоч вантажником, хоч кур’єром, хоч таксистом, хоч двірником – головне, щоб платили.
На півроку онука ми зібрали молодих і сватів у себе. У дітей грошей немає, а перші півроку – хороший привід зустрітися всім разом та відсвяткувати. І ми, і свати подарували онукові подарунки, невеликі, чисто символічні, а зятю вистачило нахабства ще пожартувати, що діди з бабками щось пожаліли хороших подарунків для дитини. Але його свати тут же на місці зупинили, що не йому на цю тему взагалі жартувати.
Тоді, щоб свято не псувати, тему зам’яли, але на наступний день дочці я сказала, що це вже навіть батьків чоловіка дістало. Якщо вони перестануть допомагати, то ми одні їх не витягнемо. Дочка запитала, що вона може зробити, адже вона намагалася вийти на роботу, але на її місце на час декрету вже взяли людину і начальство сказало, що перегравати не стане, натякнувши, що її взагалі не надто і чекають з малим дитям.
Я порадила перестати вже опікати і захищати чоловіка і поговорити серйозно. Дочка ж одразу гордовито підняла голову і сказала, що у зятя вища освіта і величезний досвід, йому аби-куди йти не по рівню.
– Ось зараз він буде працювати за якихось десять, ну п’ятнадцять тисяч і що? І грошей толком не буде, і часу на співбесіди у нормальні компанії не знайде. Навіщо воно нам треба?
Гріх, звісно, але вже такого я не витримала. Вперше з такими виразами і таким тоном з дитиною своєю говорила.
— Бач, яка розумна, не хоче, щоб чоловік копійки заробляв! Зараз він взагалі нічого не заробляє, тільки диван на місці тримає. Але тепер зрозуміло, чому він стільки сидить удома – у нього ж дружина є з такими мудрими настановами! Тоді залишай свого золотого чоловічка з дитиною, а сама шукай роботу, раз така розумна!
Подзвонила я сватом, поговорили відверто і вирішили, що дітям пора припиняти допомагати узагалі. Підгузки дитині, суміш і речі. Далі все. Баста!
Може я й не права, звісно. Може і погарячкувала, але від логіки доньки мені прямо аж не добре стало. Хіба потрібно таке терпіти?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
