fbpx

Зателефонували батьки чоловіка. Дивлюсь, розмовляє і чим далі, тим більше у нього обличчя колір змінює. Зрозуміла, що не на добро те все. І таки не прогадала

Буває так у житті. Живеш ти спокійно сім’єю з матері, батька та двох дітей. Не чіпаєш нікого, нікому не заважаєш. Все в тебе добре і спокійно. Спокійний побут, про який ти завжди мріяла. Та сім’я і життя, яке ви з чоловіком завжди хотіли.

І ось як у тій відомій п’єсі про ревізорі. “Їде”. І не просто на якийсь час, а переїжджає. Ось так просто, не попереджаючи, а лише поставивши перед фактом. Не пропонуючи вибрати із можливих варіантів. Адже такі варіанти були.

Свекруха зателефонувала синові та повідомила, що вони продали своє житло, щоб купити заміський будинок. І все б добре, можна порадіти за них. Але будинок ще не закінчений, його потрібно добудувати та відремонтувати. Зроблять усе, у кращому разі, до кінця року. А це означає, що кілька місяців свекрусі та свекру потрібно десь жити.

Допомога батькам – це важливо. Ми запропонували їм пожити у нашій другій квартирі, яку зараз здаємо. «Мешканці з’їдуть, як тільки ми їм скажемо. А ви живіть стільки, скільки потрібно».

Але їм не сподобався такий варіант. Не захотіли жити у квартирі після сторонніх, та й грошей ми втратимо дуже багато, якщо на це підемо.

— Ми, – кажуть, – краще поживемо у вас. І з онуками побачимося, рідко це вдається робити. Поспостерігаємо за тим, як ви живете. А то ж ви не розповідаєте нічого, тільки «все у нас нормально».

Крім сина, свекруха зі свекром має ще дві дочки. Вони старші, а одна з них живе у великій хаті з сином, чоловіка у неї немає.

Вона каже, що запрошувала батьків до себе, адже їм із синочком самотньо у такому великому будинку. А так було б набагато веселіше, та й за онуком бабуся з дідусем наглядали б. Але вони не хочуть їхати до дочки, віддають перевагу нам. Чому? Щоб нас розвеселити?

Якщо відмовити, точно образяться. Батьки ж. Допомагати їм треба. У нас немає вибору, сказали, що будемо раді їхньому приїзду.

Але це не правда. Я раніше не жила з батьками чоловіка. Ми навіть у них ніколи не залишалися на ніч. Поняття не маю чого чекати.

Як мені слід поводитися? Жодних думок. Я відчуваю лише розгубленість. А вони приїдуть вже зовсім скоро.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page