fbpx
Історії з життя
– Збирайся мамо, це не обговорюється. Я не залишу тебе тут! Я ж думав Олена й Катя про тебе подбали, а вони тебе сюди… Ех! Додому мамо, ми їдемо додому. Не хвилюйся, дружина у мене відмінна і вже чекає нас. Хоч з онуком познайомишся!

– Збирайся мамо, це не обговорюється. Я не залишу тебе тут! Я ж думав Олена й Катя про тебе подбали, а вони тебе сюди… Ех! Додому мамо, ми їдемо додому. Не хвилюйся, дружина у мене відмінна і вже чекає нас. Хоч з онуком познайомишся! За матеріалами

– Не сон … Мама!

Кіра Іванівна, ніяк не могла звикнути до нового місця. Колишній, головний інженер заводу, мати трьох дітей, не могла навіть припустити, що буде проводити свою старість в будинку для людей похилого віку.

Читайте також: – Зою, ти повинна вислухати мене. Не хвилюйся, будь ласка. Я буду допомагати, не відмовляюся від аліментів, але не можу більше жити з тобою. Ти була часто не здорова, я відвик від тебе, як від… жінки. А Лідочка, подруга твоя, вона ж завжди і здорова і привітна. Я йду до неї

Колись, у жінки була цікаве життя. Кіра моталася між домом і роботою. Як вона примудрялася чудово вести господарство, виховувати двох дочок і сина, і викладатися на повну в роботі, не знав ніхто крім неї самої …

Але мабуть, щось Кіра упустила у вихованні своїх дітей, хоч і намагалася їм прищепити з самого дитинства любов до ближнього і доброту.

Прийшов той час, коли стара, безпорадна жінка, виявилася не потрібна своїм дітям. Сина вона не бачила ось уже років двадцять п’ять, Мишко як поїхав на північ працювати, так і залишився там. Раз на рік, вона отримувала від нього листівку на Новий рік і на цьому все. Дочки були тут, поруч, але у кожної була своя сім’я, турботи …

Жінка дивилася у вікно і плакала. На вулиці тихо йшов сніг, і там, за парканом, вирувало життя.

Наближався Новий рік. Люди поспішали додому, несли красиві, пухнасті ялинки. Кіра закрила очі і посміхнулася. Вона згадала, як колись чекала це свято не менше своїх дітей.
Адже в цей день у неї було день народження. У домі, завжди збиралося багато гостей, було дуже весело і радісно. А зараз, вона сиділа одна в цій маленькій кімнатці, навіть її сусідка по нещaстю, Анна Василівна, пішла кудись із самого ранку. Напевно, жінці набридло сидіти з похмурою і сумною Кірою.

В двері постукали.

– Заходьте! – крикнула жінка.

До кімнати зайшли кілька бабусь, на чолі з Ганною Василівною.

– З Днем народження! Щастя, міцного здоров’я! – крикнула одна з життєрадісних стареньких, і простягнула іменинниці в’язані шкарпетки.

– Ой! Дівчатка! Я не очікувала … – розгубилася Кіра. – Ганусю, ти б хоч попередила мене!

– Так це ж сюрприз! – промовила Ганна Василівна, і простягнула великий торт.

– Проходьте, присідайте, зараз чай будемо пити з тортом! – клопоталася біля гостей іменинниця.

Сиділи бабусі довго. Спочатку відзначили День народження, а потім і Новий рік. Співали пісні, згадували про минуле життя. Дивно, але ні одна з них, не згадувала в розмові дітей. Напевно це була тема табу  для всіх мешканців цього будинку.

Кіра Іванівна трохи пожвавішала. В очах з’явився блиск, адже до цього, її погляд був як у собаки, яку господар вигнав на вулицю. Уже стало світати, і гості потихеньку розбрелися по своїх кімнатах.

Кіра довго ще ворочалася, і заснула лише вранці.

– Мама! Мамуля! З Днем народження! З новим роком! – почулося десь далеко.

Жінка посміхнулася, їй снився син, Михайлик. Він так змужнів, став зовсім дорослим чоловіком.

– Мамуля, прокинься. Може їй пoгано? – запитав у чергової.

– Ні. Вони з дівчатами Новий рік святкували до пізна, – відповіла та.

Кіра відкрила очі, і підскочила на ліжку від несподіванки.

– Михайлику? Так це не сон? – сльози струмком стікали по щоках жінки. Від несподіванки, вона не могла навіть говорити.

– Не сон … Мама, я вчора приїхав, хотів сюрприз зробити … Чому ти не повідомила, що Олена з Катька, запроторили тебе сюди? Я ж думав, що у тебе все добре.

– Так у мене все добре. Он, вчора з подругами Новий рік відзначали і день народження, – сумно посміхнулася мати.

– Так. Часу у мене не багато, збирайся, я квитки взяв уже. Сьогодні вночі у нас поїзд.

– Куди синку? – не зрозуміла Кіра.

– Додому мамо, ми їдемо додому. Не хвилюйся, дружина у мене відмінна і вже чекає нас. Хоч з онуком познайомишся!

– Михайлику … Це так несподівано, – заплакала жінка.

– Збирайся, це не обговорюється. Я не залишу тебе тут!

Анна Василівна, спостерігала за всім цим, зі сльозами на очах.

– Збирайся Іванівна, що ти роздумуєш? Он якого сина виховала! Молодець!

Читайте також: — Хлопче, на тобі сильний приворот чорною магією,- стиха мовила стара циганка,- на шлюб, на все життя. Ось це тобі покою ні в день ні вночі не дає… Смокче з тебе твою енeргетику. Дістанеться і тій, яка це зробила. Вaжко буде, непросто це. Але я постараюся тобі допомогти

– Так. Мишко у мене дуже хороший. Весь в батька свого! – посміхнулася Кіра Іванівна, і пішла збирати речі.

Мілана Лебедева

Фото ілюстративне з вільних джерел

facebook