— Ми колись із чоловіком одружилися і відразу взяли квартиру в іпотеку. І машину у кредит. – Розповідала подружці на кухні за чаєм Анжела. – Зробили розкішний ремонт. Обставили квартиру сучасними меблями та всією необхідною технікою Чоловік на той момент працював у успішній компанії, заробляв добре. Я також працювала.
Тому ми й розраховували швиденько розплатитися з усіма кредитами, зате не винаймати у чужих, а одразу будувати сім’ю у власній та затишній квартирі. Ну а машина – це зараз не розкіш, а засіб пересування. А нам вона була потрібна, щоб спокійно добиратися на роботу. Їздити до моїх батьків у гості. І діти у нас у планах були із самого початку.
Коли я відчула, що при надії, ми обоє були щасливими. Навіть пішовши в декрет, ми були впевнені, що виплатимо все вчасно, все у нас йшло згідно з наміченим планом. Але тут на тобі. Зміни у світі на які ніхто і не очікував.
Фірма де працював чоловік зачинилась і він залишився без роботи. Спочатку обходилися тим, що відклали на придане для дитини.
Потім чоловік влаштувався на роботу, але це було вже не таке хороше місце, зарплата була набагато меншою. Але ми змогли виплачувати іпотеку і кредит за машину.
Хоча собі довелося багато в чому відмовляти та урізати наші потреби. Харчувалися тоді в основному локшиною з пакетиків, але кредити намагалися виплачувати вчасно, щоб не залишитися на вулиці.
Коли з’явилась донька і трохи підросла, я почала замислюватися, як допомогти чоловікові. Я знала корейську мову, а зараз вона на піку своєї популярності. Побачивши оголошення в інтернеті, що набирають викладачів онлайн школи корейської мови я не замислюючись, написала. Мене прийняли. Але працювати треба було в абсолютній тиші.
А як працювати, якщо дитина постійно плаче, то їсти, то пити, то на ручки проситься. Я не хотіла втрачати учнів, оплата була непогана та могла б допомогти врятувати наш сімейний бюджет. Так як мої батьки жили далеко і обидва ще на той час працювали, як помічники вони відпадали. Залишалася тільки свекруха.
Мама чоловіка нещодавно вийшла на пенсію і весь час проводила вдома. Та й жила вона у сусідньому від нас будинку. Чоловік поговорив з матір’ю, і вона погодилася нам допомогти. Я працювала спокійно, поки дочка була зі свекрухою. Учні були задоволені, і в моїй групі їх ставало дедалі більше.
Я чоловікові говорила, що ще трошки розплатимося з боргами, що накопичилися, і я зможу свекрусі давати гроші як подяку. Нехай їй теж буде прибавка до пенсії за те, що нам допомагає. Адже я знала, що сидіти з нашою непосидою дуже складно.
Але свекруха одного дня, коли чоловік повернувся з роботи ні з того ні з чого влаштувала сцену. Висловила нам усе. І що ми її не бережемо. Що вона не молода вже щоб з маленькою дитиною сидіти постійно.
Ми з чоловіком були дуже здивовані. Таке від матері почути не чекали ні він, ні я. Подякували їй і сказали, що все зрозуміли і віднині не потурбуємо.
Я знайшла гарну няньку. Добру жінку, яка була нашою сусідкою і за невелику плату, вона погодилася нам допомагати. Я знову могла спокійно працювати вдома. Іпотеку ми виплатили нарешті. Життя почало налагоджуватися. Ми навіть нашій няні вирішили підняти зарплатню. Ні, вона не просила, це ми так вирішили віддячити людині.
Тут намалювалася свекруха і знову влаштувала спектакль, тільки слова були інші. Виявляється, вона не хотіла зовсім кидати сидіти з онукою, а просто в такий спосіб хотіла натякнути на те щоб ми їй платили гроші. На це вона і розраховувала, думала, ми без неї не впораємося, адже подітися нам нема куди.
Виходить безкоштовно з онукою сидіти вона не може, бо здоров’я не те, а за гроші так все може. Тепер свекруха очікує, що ми няні вкажемо на двері а з онукою буде сидіти вона.
Я розгубилась. З одного боку, ніби так і краще. Але з іншого – чужа людина в рази краще, ніж рідна на такій посаді. Сказала, що не можна дитині солодкого – няня не дає. А свекруха б лекцію про здорове харчування і про те, що вона сину давала все, прочитала б.
Що ж робити? І свекруху образити не бажаю, але й няню втратити не хочу.
Головна картинка – pexels.
