Здавалося б, звичайний собі дзвінок від моїх батьків, такий, як і тисячі до того, але ж ні. Той дзвінок був особливим, адже поставив мою сім’ю на межу розлучення. Я по новому поглянула на свого коханого чоловіка і те, що я оце побачила, мене дуже вразило, обурило і здивувало.
Майже п’ять років я уже заміжня. Вискочила заміж я на другому курсі інституту. Олег, як і , був студентом, тож жили ми перші роки не надто багато.
Основний бюджет нашої родини і досі те, що батьки дадуть. Ні, ми не байдикуємо, обоє намагаємось і працювати і підробляти, але то крапля в морі. Батьки нас утримують,з села продукти передають, та й гроші на обновки і дорогі покупки.
У моїх тата і мами трошки більший заробіток, адже вони свого часу зайнялись вирощуванням зерна. Справа пішла, тепер ледь не усе село татові в оренду землю здає.
Робота то не легка, тато пропадає на полях постійно, але й результат є. Ось, хоча б ось ця квартира у якій ми живемо. Не столиця, звісно, але ж і в нашому містечку ціни захмарні. Я порахувала, якщо мою нинішню зарплатню не витрачати і складати, то на 25 рік, якраз и і новосілля справили. А так, завдяки тату, маємо свою одразу.
Ми ж із чоловіком поки і розбагатіли, що на двох діток. Я оце лиш перший рік, як із декрету вийшла, а діти у садок пішли. Звичайна родина собі. Зірок із неба не хапаємо, але й не останній шмат хліба їмо.
Наше тихе і розмірене життя змінив дзвінок батьків моїх, а точніше – мамин. Я саме котлети смажила, тож розмовляти не могла, ввімкнула гучний зв’язок і поклала телефон на стіл поруч. Знала би я що за тим буде, хіба б таку помилку зробила?
А мама телефонувала з новиною радісною. Нарешті їй вдалося тата нашого вмовити поїхати до санаторію трішки здоров’я підправити:
— Не повіриш, доню, на три тижні у Хмільник, – щебетала мама щасливо, – Грошей, грошей піде, але ж їдемо удвох. Чого тільки мені вартувало його вмовити, то ж тільки ти зрозумієш. Але ж таки змогла. Їдемо ще до Нового Року.
Я за маму була рада, почали ми там нюанси обговорювати, мама радилась, який одяг брати, та взуття. Мусили вони ще й приїхати в місто на закупи, бо ж у домі одяг увесь робочий та домашній, а треба було щось зовсім інше.
Так склалось, що ту розмову почув мій чоловік. Однак, замість того, аби порадіти за моїх тата і маму, він почав обурюватись. Бачте, він не розуміє, чого то вони їдуть, а не дадуть ті гроші нам на відпочинок:
— Я не розумію твоїх батьків, – аж пищав чоловік від обурення, – Ти ціни бачила? Уявляєш скільки вони грошей на свій відпочинок спустять? Так от я поглянув, так там сто тисяч, не менше. Замість того, аби про нас подати, чи про здоров’я онуків, вони самі їдуть? – аж підскакував Олег від обурення. – Не чекав я від тестів такого, не чекав от мої тато і мама, ніколи б от так не вчинили б.
Третій день мій чоловік зі мною не балакає – дметься. Бачите, його глибоко образив і зачепив вчинок мами і тата моїх. Оті гроші, що ті витратять із власної кишені, його муляють і спати йому не дають. Аж ногами тупотить від обурення.
Дивлюсь я на нього і так мені бридко. Ніби вперше бачу цього мужчину. Такої реакції я від нього точно не очікувала.
Нині я розгубилась і не знаю, як мені бути. Поговорити із ним не виходить бо ж там стіна образи і невдоволення. Але й про що говорити із ним?
І що тепер, як мені бути? Може в мені в самій зараз говорять емоції, але жити із чоловіком, який от так реагує на те, що мої батьки на себе собою зароблене витрачають я точно не бажаю.
Головна картинка ілюстративна.
