fbpx

Здаю квартиру рідному синові, але вдячності від того не маю. А зовсім навпаки.

Я одружена вдруге і мій син від першого шлюбу вже дорослий, йому вже сорок років, але він і далі живе на моїй шиї! Я не знаю, як змінити ситуацію, бо вона настільки оповита брехнею, що вийти з неї з чистою совістю просто не вийде.

Ми з моїм другим чоловіком живемо добре, він мені віддає всі свої гроші і повністю довіряє в усіх планах. Я його не підводила ніколи, але є нюанс.

Справа в тому, що він наполіг аби я свого сина-підлітка відправила жити до мами в село, коли ми лише одружилися:

– Женю, у нас скоро будуть свої маленькі діти, а ти подивися на нього – галасливий він і хамовитий. Як з ним в одній квартирі жити?

Серце мені тоді стиснулося. Але потім я подумала, що тут такого?

Сергій вже дорослий, так вимахав, що й на шістнадцятирічного зійде і характер після нашого розриву з батьком – дай Боже. Помічала, що й гроші у мене з сумочки пропадали, і в квартирі чула запах…

А як зустріла Мішу – одразу зрозуміла, що він моє справжнє чоловіче плече, такий турботливий і люблячий.

Невже я маю покинути цього чоловіка аби до кінця життя жити з якимось колючим їжаком, який потім все одно одружиться?

Мені тоді було лише тридцять вісім і я зовсім не хотіла бути одинокою.

Я погодилася.

Але роки йшли, а діток у нас так і не з’явилося. Зате з’явилася нова квартира і машина, ми подорожували щоліта на море, я гарно одягалася, звичайно й сину віддавала частину грошей, але все від Михайла тайкома.

Справа в тому, що він якось втовкмачив собі в голову, що це він у всьому винен. Як – не відомо, але винен.

Тому я всі ці роки тайком і гроші матері передавала, бо ж малому треба було всього купити і сама купувала та в село передавала, ховаючи пакунки від Михайла.

А він себе вів так, ніби в мене сина взагалі нема, але за всі ці роки жодного разу не запросив Сергія до нас додому.

Краялося мені серце, але я робила від себе все можливе аби мої хлопці були щасливі, хоч окремо один від одного, але, щоб все у них було добре.

Коли ми з Михайлом придбали нову квартиру, то стару вирішили здавати.

– Займися цим,- сказав мені чоловік, – Знайди якихось хороших людей і будемо мати стабільний дохід.

Легше сказати, ніж зробити. Коли тільки почала здавати, то на таку пащекату натрапила, що най Бог милує – стільці поломані, вікно вибите, а вона каже:

– Я нічого не буду ремонтувати, бо я вам платила оренду.

– Ти платила, що користуєшся, але це ще не дає тобі право ламати.

Ого, сама все зробила, але тепер регулярно її згадую – не буде мати щастя вона то точно.

Аж тут мій син каже мені через якийсь час:

– Мамо, я хочу жити з дівчиною. Чи можеш ти мене впустити в квартиру, а ми будемо тобі платити?

Ну як синові відмовиш?

А далі як пішло – то він не може заплатити, бо у нього зарплату затримують, то борги віддав, то їм треба на щось…

З того всього, я брала власні гроші і клала на купку під назвою «Оренда» і отак я вже десять років «заробляю» на квартирантах.

Думаєте, мені хтось вдячний? Та де там!

Тепер у них маленька дитина, то все дре та нищить – пише по шпалерах, колупає шпаклівку під вікном… І син мені каже:

– Мамо, квартира вже геть схожа на свинарник. Могла б за ввесь цей час і ремонт зробити нормальний! Ти кому ті гроші складаєш?

І що видумаєте? Беру я та чоловіка переконую, що пора й освіжити хату, бо ж живуть в ній люди, а там все старе вже та ламається.

– Михайле, я не кажу робити щось неймовірне, але таке косметичне ми собі можемо дозволити.

– Добре, – подумав чоловік, а потім каже, – Але ми піднімемо оренду вдвічі!

Я лиш тихо скрикнула, бо я вже на пенсії, а вона у мене ледь покривала попередню «оренду», а збільшення просто не переживе.

Де брати гроші, бо син мені точно нічого не дасть, бо й самі живуть від зарплатні до зарплатні. А чоловікові я признаватися не можу, бо він просто мене не зрозуміє, не зрозуміє, що я його всі ці роки дурила.

You cannot copy content of this page