Людмила та Галина жили у маленькому селищі, де всі один одного знають. Людмила закінчила школу на «відмінно» та поїхала до міста вступати до інституту. Галина лишилася жити з батьками. Доля у сестер склалася по-різному. Людмила після закінчення навчання вийшла заміж за хорошого хлопця і залишилася з ним жити в його міській квартирі, яка дісталася йому у спадок від родичів. Галині у сімейному житті не щастило. Вона двічі була заміжня, але щасливе життя не склалося і вона знову повернулася жити до батьків, але вже з двома дітьми.
Життя у Людмили теж протікало не зовсім гладко. То добре, то важко матеріально. Іноді на хліб грошей не вистачало. Потім начебто все налагодилося, і жити стало краще, з’явилися «зайві гроші». Була можливість вкласти їх у нерухомість, і Людмила з чоловіком купили невелику кімнатку. Почали її здавати. Накопичили невеликий капітал, продали кімнатку і купили нову квартиру, але вже з двома окремими кімнатами. Син Людмили – Іван вибрав професію лікаря, батьки допомагали йому вчитися. Вирішили, що коли Іван закінчить інститут та одружиться, вони йому квартиру на весілля подарують. Добре, коли молодята живуть самостійно, окремо від батьків. Ремонт у квартирі організували і стали здавати квартиру в оренду, доки син не одружиться.
Вони й не очікували, що саме через цю квартиру вони припинять спілкуватись зі своїми родичами. А вийшло це так.
Коли Костянтин – син Галини, закінчив школу, він вирішив переїхати до міста, щоб навчатися в інституті та працювати. Грошей на орендовану квартиру не було, і Костянтин зупинився у рідної тітоньки на якийсь час. Батьки Людмили та сестра попросили, щоб племінник пожив перші два роки у тій квартирі, яку вони для Івана придбали. Вони комунальні будуть оплачувати, а там хлопець освоїться у місті і з’їде.
Минуло два роки, Син Людмили – Іван, закохався у вродливу дівчину і вирішив одружитися. Тітонька попередила племінника, що він може пожити у квартирі до літа. А восени буде весілля, і молоді переїжджатимуть та житимуть самостійно. Літо наближалося, і племінник почав часто дзвонити тітоньці зі скаргами на відсутність грошей, погану роботу з маленькою зарплатнею. Але продовжував запевняти, що до літа з’їде. Тітонька розуміла ситуацію племінника, але квартиру вона купувала для власного сина та його майбутньої родини. Вона навіть дзвонила сестрі та озвучувала їй це. Галина запевняла, що вона допоможе синові, вони знайдуть іншу квартиру та син з’їде.
Настав червень, Костянтин зателефонував тітці і попросив пожити ще кілька місяців, адже він поміняв роботу, а його дівчина була при надії і вони збираються побратися. Людмила порадилася із чоловіком, і вони вирішили, що племінник може пожити ще два місяці. У вересні вони зроблять ремонт у квартирі, і у жовтні їхній син із дружиною переїдуть жити окремо. Мама Кості теж про це знала та обіцяла допомогти синові фінансово.
Минув час, і настав серпень. Галина зателефонувала Людмилі та сказала, що не має змоги допомогти своєму синові. Її дочка скоро подарує їй онука і накопичені гроші вона віддасть їй для дитини, та й весілля на носі. Телефонували Людмилі і мама з татом і просили дати онуку ще кілька місяців. Всі разом говорили, що ситуація в родині і справді не проста, тому вона, як родичка повинна зрозуміти і підтримати свого племінника, адже зараз йому і допомогти нікому. Довелося знову дати відстрочку племіннику, домовилися, що Костянтин з’їде до кінця листопада.
Зіграли весілля молодим. З’явились діти у нових сім’ях. Настав січень місяць. А Іван із дружиною Вікторією досі живуть із батьками, а племінник із дружиною Оленою та малюком у квартирі тітоньки, і з’їжджати не збирається. У нього з’являються нові та нові відмовки для виправдання. Він просить нової відстрочки у улюблених родичів. Хоче, щоб вони знову увійшли у його становища. То він занедужав, то на роботі негаразди то зарплату затримують, то вже орендував квартиру, але кепсько вийшло: гроші взяли, а умови ніякі, з малюком туди не перейдеш.
І, здається, кінця та краю немає тим негараздам. Таке, звичайно, буває в житті, але чомусь усе на одну людину так і сиплеться і ніяк, от просто ніяк він не може вийти з тієї ситуації і з’їхати.
А коли тітонька не витримала і вирішила прийти та поговорити, то племінник просто не відчинив двері, хоча він та його дружина з дитиною були вдома. Вдруге Людмила приїхала до племінника зі своїм чоловіком. Костянтин відчинив двері і говорив так, ніби не рідня, яка йому допомагала приїхала, а чужі люди у його дім зайшли. Це вже перейшло будь-які межі. Людмила просто не хотіла миритися з таким станом справ.
Костянтин звісно з’їхав, але з Людмилою тепер навіть мама рідна не спілкується. Всі переконані, що вона могла дозволити жити племіннику у тій квартирі і далі, але не захотіла. ван же ж жив уже з ними, так у чому справа? Навіщо було Костянтину на двері вказувати? Має аж дві квартири і родичам допомагати не збирається. Хіба ж так можна? Це ж син сестри. Рідня, як не як?
А Людмила щиро не розуміє, чому має хоч перед кимось виправдовуватись. Це її майно, хай хоч зачиненим стоїть.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
