«Вміла мати брови дати, карі оченята та не вміла на цім світі щастя-долі дати»… Ці Шевченкові рядки Марічка вчила на уроках і вже тоді малою знала, що це щира правда.
Її мама була неймовірною красунею, очі величезні, коса руса і стан тонкий, але де та вся краса дівається? На полі та в роботі, а ще й чоловіком не пошанована мусить його роботу робити і так спочинку й на хвилину не має.
Головне, що батько, теж красень на все село, себе береже та цінує. На язик гострий, до веселощів перший, а до них, родини, останній.
Ще й бабуся, мама татова, маму шпетить, що в доброї ґаздині всюди лад, а вона ні на що не здатна.
– Якби я знала, що у тебе з доброго лиш твоя врода, то я б Ярка відмовила від такої пари.
То нічого, що матір і косити мусить сама, і на віз кидати сіно та мішки важкі з картоплею.
– Він на роботі, задурно грошей ніхто не дає, – казала бабуся, захищаючи батька.
Тому Марічка твердо собі вирішила, що не буде дивитися на красу, а буде дивитися, як до тебе людина ставиться та чи береже тебе та піклується про тебе.
Коли вона вже стала на порі, то всі говорили, що вона матір перевершила красою, але та не звертала уваги, бо ніхто з її залицяльників їй не подобався.
Поїхала вчитися і мати її вже собі на перед знала, що таки привезе з навчання хлопця.
І таки привезла!
Але хлопчина був такий непоказний, що мати вирішила всім розказувати, ніби він з багатої родини. Але це було далеко не так.
Вадим був також сільським хлопцем, але мріяв вивчитися на механіка і мати свою власну справу.
І так молодята собі зажили, а село про них забуло, доки не приїхала від доньки Ганна та почала розказувати, як їй там ведеться.
– Та він і до дитини встане, і їсти зварить, а ще на роботу встигне, – розказувала вона кумам як одкровення, – Прання несе – поможе донести і ще сварить, що їй поки не можна важке піднімати. І з дитиною після роботи йде погуляти. І в магазині все купить!
Всі почали чудуватися такому, але ж і пощастило Марічці!
Згодом пара й в село приїжджала власною машиною, далі й квартиру свою купили.
І вже став Вадим причиною для зваби для багатьох молодиць і дівчат.
Проте, Марічка на це не звертала уваги, бо була певна, що між ними більше, ніж просто сімейне життя.
Біда трапилася згодом.
Автобус, яким їхала Марічка на роботу, перевернувся. Іншим нічого, а її зачепило.
З краси лишилися лише очі і то лікарі раділи, що будуть бачити.
Як міг Вадим виходжував кохану, запевняв, що все у них буде добре, головне аби вона одужала.
Але жінка не могла бачити своє відображення в дзеркалі. А потім взагалі втекла від чоловіка в село, щоб він її там не шукав. Залишила записку, що не осудить його за нове життя, але не може бачити переляк в доньчиних очах, коли та дивиться на маму.
Звичайно, що мати прийняла Марічку і вірила, що все загоїться і донька зможе бачитися з дитиною. Про Вадима вже й мови не йшло. Молодий чоловік, при грошах – знайде собі когось та щасливо житиме.
Але чоловік приїхав за дружиною на наступний день разом з донькою.
– Ми родина, люба, все можна виправити і вилікувати, а я точно не пошкодую грошей аби ти себе відчула добре.
– Мамо, я не боюся тебе, я просто думаю, що тобі боляче, – зізналася донька.
Марічка все менше і менше тонує рубці, бо вона розуміє, що чоловік дивиться не на них, а в її очі.
Фото Ярослава Романюка.
