Все починалося, як банальний жарт – подруга вирішила підловити чоловіка і створила сторінку з якої писала йому. А щоб він її не запідозрив, то вона дала мені до неї доступ і я йому писала, а Віта в той час сиділа біля чоловіка і дивилася серіал чи щось складала в шафі. Тобто, мала алібі.
Звичайно, що чоловік повівся, бо на фото поставили вже дуже гарну дівчину, але не лише він. Написав цій дівчині один гарний чоловік, а я й відписала і так між нами зав’язалася переписка.
Віта теж спочатку запалилася і диктувала мені що писати, але потім втратила інтерес. А я ні. Чомусь.
Чому поясню пізніше, але факт той, що почала я переписуватися з Олегом вдень і вночі, про все на світі: від погоди до політики, а в один прекрасний день і відкрилася йому, що я геть не та чудова дівчина з фото, а доволі земна жінка.
– Я навіть радий, що ти не така вродлива, бо мені б було боязно з тобою зустрітися, скинь своє справжнє фото.
І я скинула. Стільки компліментів я не чула за життя з чоловіком, як від Олега за ті пів години.
І від цього мені стало дуже сумно. Невже я не заслуговую від чоловіка цього «люба, чарівна, мила, неперевершена…»?
Я ж стільки для нього роблю, стараюся аби він почувався комфортно в нашому домі, а він мені лиш «Віро те. Віро се», ще й критикує, що порцію завелику собі накидаю чи тягну руку до цукерок.
– В дзеркало на себе глянь, – казав при цьому.
І я дивилася і там жінка. Хоч і не молода, але ще нічого така, та й фігура непогана, як після двох дітей.
А Олег радий від того, що я є, йому приємно мені сказати мені комплімент.
І ось чоловік помітив нашу переписку і почав говорити про те, що я купилася на солодкі слова. Що я його проміняла на якісь квіточки в повідомленнях і смайлики з серденьками.
І ось тут мені й згадалися слова про «любити вухами», просто, якщо чоловік любить, то він має про це казати, саме ка-за-ти, а не бурчати, що те не так і це не так, але вже так і бути, старість з тобою зустріну.
– Звідки я знаю, що ти мене ще любиш, що я тобі цікава, якщо ти мені про це не кажеш?, – питаю я чоловіка.
– А чого ж я по-твоєму з тобою живу?
– З боку так виглядає, що лише для того аби я тебе обслуговувала, – відказую я.
Чоловік корчить з себе ображеного, каже, що я його підвела і щоб негайно припинила спілкуватися з Олегом.
Але як мені бути, якщо Олег – то єдина приємність в цьому шлюбі? Мені не вистачає спілкування саме з ним, наші погляди на життя співпадають, а з чоловіком ми навіть не можемо вибрати фільм, який би обом сподобався.
Звичайно, що я не хочу руйнувати свій шлюб, у нас діти і спільне майно. Але й залишатися служницею вже теж не хочу. Як вчинити мудро, аби й вівці цілі і вовки ситі?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
