fbpx
Історії з життя
Зійшлася з одиноким чоловіком 67 років і все б добре, але його діти проти. Якщо я не забезпечена і молодше, значить нечесна??

Два роки тому я познайомилася з чоловіком. Зараз, ми живемо разом. Скажу відразу, що мені 52 роки, а моєму співмешканцю 67. Так, я розумію, що вік вже солідний і, можливо, багато хто з вас не зрозуміють, навіщо я пишу. Але все ж ризикну.

Я була заміжня багато років назад. З чоловіком ми розлучилися, у мене двоє дорослих дітей. У них свої сім’ї, діти. Я ніколи не шукала собі чоловіка. Звикла жити одна і сподіватися тільки на себе. Та й вік уже не той, щоб вірити в любов і ходити на побачення. Але ось одного разу на відпочинку в пансіонаті я познайомилася з дуже цікавим чоловіком. Він колишній офіцер. Ставний, високий і стриманий. Ми почали разом проводити час. Мені було цікаво спілкуватися з ним. Чесно, він сподобався мені як людина. Давно я не зустрічала таких чоловіків! Взагалі вважаю, що останнім часом, вони майже перевелися! Так важко зустріти справжнього!

По поверненню додому ми продовжили спілкування. Мій новий знайомий не приховував своєї симпатії до мене, як до жінки. У якийсь момент він почав говорити про те, щоб жити разом. Чоловік давно овдовів і жив один. У нього теж двоє дорослих дітей, які живуть окремо. Я нічого не мала проти і погодилася. Ну і що, що вже не дівчинка молоденька? Що, я не заслуговую щастя? Або зійтися з чоловіком в моєму віці соромно?

Загалом, я переїхала до свого офіцера. Ми жили тихо, спокійно і розмірено. Уже не той вік, щоб вирували емоції! Дорослі люди з великим життєвим досвідом. Все набагато легше, серйозних розбіжностей ніяких не виникало. Мені було дуже комфортно з цією людиною – він турботливий, уважний і добрий. Ніколи я не чула від нього грубого слова. Та й поводився він як джентльмен! Людина старого гарту, військовий! Так ми і жили – тихо і мирно.

Як я і казала, діти мого чоловіка жили окремо. Вони давно виїхали в інші міста і жили там. В гості до батька приїжджали рідко. Через півтора року з моменту нашої зустрічі, вони вирішили відвідати батька. До того моменту ми не були знайомі навіть заочно. Не знаю, як так вийшло! Просто не було розмови і все! Я чекала цієї зустрічі. Мені здавалося, що вони будуть раді новині про особисте життя їхнього батька. Батько знайшов собі жінку, з якою зустріне старість. Хіба не прекрасна новина?!

Але наше знайомство виявилося зовсім нерадісним. Діти мого чоловіка поставилися до мене холодно і дуже дивно. Постійно намагалися знайти в мені якісь недоліки під час спілкування. Десятки питань і невдоволення моїми відповідями. Що їх не влаштовує в мені? Що зі мною не так? Чому я не гідна партія для їх батька?

Як виявилося, пізніше, мене перевіряли! Уявляєте! Вони думають, що я переслідую меркантильні цілі! Незважаючи на те, що я працюю і в мене є своя квартира! Діти вирішили, що я просто живу з цією людиною через його пенсію і претендую на квартиру! Мене це так образило. Вони ж не знають про мене нічого! Як можна судити про людину по першому враженні? Чому у них склалася така думка? Якщо я менш забезпечена і молодша – значить нечесна? Як мені налагодити контакт з дітьми співмешканця? Як довести їм, що я абсолютно чесна? Чи варто взагалі це робити?

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page