Мені, звичайно, не зовсім зручно писати і просити поради, так як багато років виховую підростаюче покоління. Тепер сама опинилася в скрутному становищі – не знаю, як вчинити. Напевно, вже здогадалися, що я педагог. А історія моя така.
У місті, де я здобула вищу освіту, було всього два вузи: мій педінститут і військове училище. Можливо, тому половина юних лейтенантів вибирала собі в дружини молодих вчительок. Так все сталося і у нас з Мішею. Познайомилися на тодішніх танцях, закохалися, одружилися. Почалося гарнізонне життя. Пройшли за роки військово-подружнього життя «і вогні, і води, і мідні труби». Але незадовго до виходу чоловіка на пенсію потрапили по службі в одне дуже пристойне містечко. Там після Мишкового «дембеля» і залишилися на ПМЖ.
На той час я вже п’ять років працювала в школі, де непогано себе зарекомендувала. Керівництво школи до мене прислухалося. Після відставки чоловіка з армії, попросила я директора влаштувати чоловіка в нашу школу. Директор пішов назустріч, взяли Михайла. Спочатку на півставки педагогом додаткової освіти, а потім перевели на ставку – викладачем ОБЖ. Міша людина дуже товариська, весела, чуйна і добра. Діти його дуже полюбили: він з ними – і в футбол, і в похід, і на екскурсії. Все було добре. Але одного разу, перед останнім дзвоником, на уроці в 11 класі почалося якесь незрозуміле піджартовування.
Один веселун, яких в кожному класі вистачає, заспівав раптом пісеньку з фільму «Кавказька полонянка»: «Якщо б я був султаном, я б мав двох дружин…». Я, звичайно, відреагувала: «Іванишин, припини! І, до речі, чому «двох дружин»? Правильно по тексту – «трьох дружин»?» А Іваницький мені відповів: «Не знаю, Олено Сергіївно? Он у Галицької краще запитайте», і кивнув у бік Маші. Посміялися всі якось невесело. Але урок закінчився, я побажала учням успішної здачі іспитів, клас спорожнів. Сиджу, і крутиться у мене в голові ця пісенька. Думаю: «Султаницький – «Султан», у чоловіка з дитинства через прізвище прізвисько таке, я – його дружина, а Марічка Галицька – причому»
Зізнався Михайло сам. Сказав, що, Маша при надії, і він, як офіцер, не має права залишити її в скрутну годину. Пішов з дому, як кажуть, «з одною зубною щіткою». Подав на розлучення. Зі школи звільнився. Марічка Галицька склала іспити. До осені вони розписалися. Незабаром з’явилася у них дочка. Розповідали мені, Міша зайнявся бізнесом. Взяв в кредит «Газель», їздив по найближчих селах, торгував продуктами.
А днями Міша мені подзвонив. Доповів по-військовому. Живе один. Розлучений. Марія з дочкою поїхали до великого міста. Практично здоровий. Тільки трохи «непокоять» ноги. Визнає всі свої помилки і величезну провину переді мною. Просить про зустріч. Сподівається знову бути разом. Посилається на добрі стосунки з сином, який його зрозумів і пробачив.
Що мені робити, не знаю. Згадаю молодість, згадаю сміх Мішин пустотливий, згадаю слова його – хочу прийняти. А як забути його невірність, свої роки самотності? Зовсім я заплуталася, вибачте. Порадьте що-небудь.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
