І я зараз не перебільшую. Як колишній педагог можу сміливо стверджувати: діти, яким довелося залишитись на другий рік, почуваються гіршими від інших.
У таких діток розвивається невпевненість у собі не відразу. Всю складність свого становища вони розуміють згодом. Проте, що старший учень стає, то сильніше він помічає різницю.
Я ніколи не думала, що така ситуація станеться у моїй родині. Мені так незручно перед своїми колишніми колегами.
У вихідні ми, буває, зустрічаємося всі разом і ділимося новинами з життя.
В однієї приятельки внучка четвертий клас закінчила з відзнакою. Інша планує допомогти своїм дітям відправити онука до елітного літнього табору.
А чим я можу похвалитися? Що онук не зміг потягнути програму першого класу у 7,5 років? От вам і привід для гордості!
Чому я ще виділяю саме онука від молодшого сина – він у мене закінчив школу зі срібною медаллю, а виш – із найвищим рейтингом. Нині він розвиває свій бізнес, а невістка йому допомагає.
Я вже не знаю: навіщо Віра лізе у справи мого сина, адже він і сам чудово справлявся зі своєю роботою.
Виходить, вона “допомагалася” весь минулий рік, коли онукові потрібна була допомога мами в адаптації до шкільних занять.
Усі знають, як важливо бути з дитиною протягом усього першого року навчання у школі. Це ж і психологічне навантаження, і інтелектуальне, і фізичне. Там треба сидіти і вчити.
А Віра все прогаяла і навіть мені не дала займатися з Миколкою: все казала, що самі впораються.
Невістка така вперта – їй що не скажеш, вона: “Я все сама!” А на ділі – нічого вона сама не вміє!
Не змогла вона розрахувати час на сина та роботу, от і результат. Коли я забирала онука зі школи, то помічала, як він погано засвоює матеріал.
На вихідних я іноді з ним пробувала займатись, поки Віра була зайнята. Я бачила в очах малого є жага до знань, просто йому треба було приділяти більше уваги і сидіти над ним, розбираючи кожне домашнє завдання.
А невістка це явно не робила. Вона – не з тих мам, які можуть обмежити свої інтереси заради майбутнього своїх дітей. Вірі завжди було важливіше самій влаштуватися в житті, а онук якось сам впорається.
До речі, бізнес у мого сина розвивається добре, але він вкладає по максимуму свій час і силу в нього. На Миколку часу зовсім не залишається, але ж він – тато, а не мама.
Я впевнена, що син розраховував на те, що його дружина візьме на себе повністю роль мами, яка стежить за дитиною і допомагає їй долати труднощі. Але він переоцінив можливості Віри.
У серпні у нас з невісткою відбулася неприємна розмова, під час якої я дізналася про вражаючі, але очікувані подробиці її дитинства.
Мене настільки засмутила ситуація з онуком, що я сказала все, що думаю про невістку просто в очі, при синові.
Євген промовчав – не заступався за дружину, але й на мій бік він не став. Вибрав позицію нейтралітету.
Мені здалося, що Віра недооцінює всю критичність залишення сина на другий рік в тому самому класі. Тим більше, у першому!
На що мені була дана відповідь, що дитина надолужить втрачене і навіть може екстерном закінчити школу. А зараз йому краще повторити програму першого класу.
Щодо екстерну я згодна, так можна. Але даремно втратити один рік навчання – це вже помилка його матері. Навіщо вона полізла до чоловіка в бізнес, коли сама не встигає справлятися з дитиною?
З гордістю в очах невістка зізналася, що свого часу батьки її теж залишили на другий рік у першому класі. І нічого, виросла освіченою та не закомплексованою.
Щодо першого я б посперечалася, звичайно. Але це вже інше питання. Я так зрозуміла, що вона спеціально вирішила повторити досвід своєї матері, яка свого часу проґавила її підготовку!
З того часу я зрозуміла, що на мою повагу Віра більше не заслуговує, а спілкуватися я з нею буду на мус.
Миколці я тепер намагаюся більше часу присвячувати, особливо щодо навчання. Хлопчику більше нема від кого черпати знання в сім’ї, треба допомагати.
