Знала б що почую, краще б трубки не брала. Сестра казна чого собі надумала а ти тепер розбирайся з усім цим. Але ж знає що мене в країні немає і таке втнула. Я вважаю, що все це через заздрість. Інакше я такої поведінки пояснити собі не можу ніяк.

Я вже п’ятнадцять років на заробітках. Поїхала, як і всі жінки із нашого села, заробити на краще життя. ну а потім потреби з появою фінансів почали рости, як гриби після дощу. То дітей вивчити, то на весілля, мамо, дай. А нині так усіх до себе забрала, вже заробляю на те, щоби тут облаштуватись і жити, як люди. Та й донька вирішила тут практику свою відкрити, а на те щоб отримати їхній диплом роки і роки треба ну і гроші, звісно ж.

А це телефонує мені сестра з України. Говорить, що й собі за кордон податись вирішила. Мовляв, свій обов’язок перед мамою вона виконала, а тепер моя черга. Я так і сіла. А нічого, що я за тисячі кілометрів у горах Італії?

Неля, сестра моя – років із десять тому до мами разом із дітьми з міста перебралась. Шлюб її розпався, а оскільки проживала у квартирі чоловіка, то іншого вибору не мала. та й дітки малі були. Квартиру орендувати ніяк не варіант.

Мама сестру радо прийняла. Наскільки я розумію, то перші роки, поки Неля в декреті була, так вони за мамині гроші жили. А як мама вийшла на пенсію, то тільки тоді Неля на її місце в садок дитячий працювати пішла.

Ну а три роки тому у нашої мами негаразди зі здоров’ям почались. Довго пояснювати, але спочатку не могла однією ногою рухати, а тепер і геть у візку пересувається.

Звісно, я чим могла допомагала і багато. Ліжко спеціальне придбала, там візок один із кращих і ремонт у хаті зробили під мамині потреби. Щомісяця я певну суму надсилала сестрі. Я ж розуміла, що в неї діти і всіх потреб мамина пенсія і її зарплатня не покриють.

Ну а це сестра з якоюсь подругою своєю домовилась про те, що їде до неї в Німеччину жити. Подруга там і квартиру винаймає і роботу має. Кликала її до себе давно, а сестра моя ось тільки зараз зважилась. Уже й квитки придбала і їде в кінці травня.

Тобто, вона залишає нашу маму одну, ще й говорить, що тепер нікому нічого не винна, адже “цілих” три роки маму сама гляділа. Ні, ну ви тільки послухайте: жила в її хаті на всьому готовому і тепер коли у неї все гаразд стало, то “нікому нічого не винна”.

Розмови у нас не вийшло. Я їй кажу, що вона не повинна маму нашу саму покидати, а сестра мені говорить, що я повинна приїхати і біля мами бути.

Ви не думайте, я б і до себе її забрала і до мами б приїхала, але зараз не та ситуація. Син роботу тільки знайшов. чоловік у стаціонарі бо повинен від своєї недуги відійти, донька навчається, а тут на тобі. Та й живемо ми в квартирах орендованих, а стабільна робота тільки в мене. Ну хто усе це оплатить? І куди маму в такому стані везти через стільки кордонів? А вдома там усе під неї зроблене.

І от як тепер бути?

Сестра зі мною говорити не має бажання. Мама, як я зрозуміла підтримує її ідею. А як далі бути жодна із них не знає.

ну так, нащо їм щось вирішувати. якщо все на мої плечі лягло?

От як мені тепер бути?

25,05,2023

Головна картинка ілюстративна.