Знала б я, чого подруга до мене зачастила, то й би на поріг її не пустила, де ж я знала, я ж їй довіряла, як собі. Тоді я й до матері поїхала в Італію, думала, що у неї знайду підтримку, а там таке, що вже ми обоє в Україну вертаємося облизавши макогона

Якщо коротко, то мій тато і мама вже давно разом не жили, мама як поїхала в Італію, то там знайшла собі чоловіка. Тато про це знав і не влаштовував сцен, як мама приїжджала до мене на випускний чи на весілля.

Вони цілком собі нормально спілкувалися. Мама спочатку хотіла й хату мені будувати. Але з того всього у нас й досі недобудова на обійсті стоїть, хоч минуло вже років двадцять, як мама по заробітках.

Тато завжди просто був, я знала, що прийду і він мені й їсти дасть, уроки зробить, хлопцям вуха накрутить, як мене зачіпають. Я тата дуже любила і люблю, хоча тепер і не знати що думати.

Але з кожним роком мама все менше і менше передавала грошей, мій шлюб тріщав, і я вернулася до батька з сином жити. Чоловік мій виявився геть непутящим, тому мені довелося теж зазнати заробітків тих прибуткових.

Я далеко не їздила, тільки до Польщі і то на сезонні роботи, бо ж хотіла аби я з дитиною була більше, аби син бачив, що мама є в його житті, а не лише папірчики. А папірчики скінчаться, а любиш ти не маму, а тата, того, хто поруч був.

І ось в Польщі я й зустріла з нашого села жінку, вона була за мене старша на років п’ять, теж розлучена і мала сина, так само заробляла на прожиття. І так ми зійшлися, бо й долі схожі і ми характерами схожі.

І почали вже й вдома бачитися то на неділю Світлана приходила, то ми йшли до неї, наші діти бавилися разом, не раз тато з дітьми сидів, а ми їхали десь на дискотеку. Одним словом, було весело нам дружити.

Так було не один рік, і ми навіть собі так вирішили, що ми чергуємося місяцями: три я працюю, а три вона і в той період дивимося за дітьми. Я її просила до нас приходити жити, бо у неї хата стара, нема всіх умов, а мій тато за ці роки вже й стару хату обладнав ванною, а недобудована так і височіла…

І отак Світлана живе у нас практично на зиму, а влітку у себе.

І ось я вертаюся несподівано з заробіток, підвіз мене бус під самі ворота, я до хати тихцем, як хіхікає Світлана в спальні мого батька!

Я як туди увірвуся, як зроблю там рух.

– Тату, ти вже не молодий чоловік, тобі п’ятдесят сім років! А ти вирішила отак собі життя влаштувати? Геть мені з хати!

– Моя жінка з хати нікуди не піде, – каже тато.

Я там мало не впала. Яка жінка? За який час і мені нічого не сказали!

– Забирайся з моєї хати, – кажу я Світлані.

– Доню, заспокойся, хату будував я, а Світлана моя дружина і тут місця є на всіх.

– Тоді піду я, так і знай, тату, що ти свою доньку проміняв на оцю!

І я пішла геть з хати, думала що тато мене дожене, але де там. Я вирішила трохи пересидіти в кафе, але тато не писав і не дзвонив, я не знала, що робити з дитиною і вирішила, що поїду до мами в Італію, адже вона – його законна дружина і та вже з тієї Світланою порядок зробить.

І ось так я поїхала до мами, а та мені каже:

– Доню, я пакую речі і вертаюся в Україну.

– Чого, я лиш приїхала. Думала ми грошей заробимо ще трохи.

– Нема як, жінка Антоніо дізналася про мене і тут буде геть не до цього!

Я тоді й зраділа – мама точно цю з хати випре.

Вернулися ми всі, тато і Світлана нас зустріли, тато запросив до хати, а я й кажу:

– Місця немає тут для всіх. То хай Світлана йде з сином до себе.

– Ви обоє можете піти в свою хату, – показав тато на недобудову, – ти цю хату, Валю, зачинала, а ти, доню, її з чоловіком мали до ладу привести. Ото все ваше, а ви мене в моїй хаті не чіпайте.

І от тепер ви мені скажіть, як я маю до такого батька ставитися, що проміняв доньку на цю?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page