Уляна ж поїхала з нашого містечка вчитися далеко, там одружилася і мала двійко діток. Наче все у всіх гаразд, старі часи забуті і треба жити своїм життям.
Але так сталося, що вже дуже мій чоловік виявився до роботи неохочим. А я тільки й чекала аби дременути від нього і сімейних обов’язків в світи. Кажу як є.
– Олексію, дітям треба заробити на навчання і я поїду в Італію. Кума там моя зараз, якраз все мені покаже та розкаже.
Олексій погодився, хоч я лишала на нього двох доньок, а мало хто з татів на таке погодиться. Проте, чоловік з усім справлявся просто чудово, дівчата мої були під наглядом і контролем. Мені часто телефонували і я наче теж брала участь в їхньому житті.
Без сімейної рутини мені стало просто чудово і я не хотіла вертатися додому ні за які гроші. Спочатку казала, що зароблю на навчання, далі вже вирішила, що квартири дітям куплю, далі на старість зароблю. Минуло десять років і мої дівчатка вже одружені та дітей мають, а я все не хочу вертатися додому. Олексій живе сам, працює і вже перестав мене й додому кликати, змирився з тим, що я не вернуся, хоч я вголос нічого такого не казала.
Аж тут сьогоднішні події й допомогли мені вирішити нашу складну ситуацію. Написала мені Уляна чи не маю я кого, хто б міг здавати квартиру не за всі гроші світу, бо вона хоче вернутися в наше місто. Її батьки жили з сином і його родиною в двокімнатній квартирі, тому там був не варіант.
– Та чого нема, – кажу я їй, – Поживи у мене, я Олексія попереджу, а як щось собі підшукаєш, то й переїдеш. Мені буде легше на душі, що чоловік буде їсти нормальну їжу і вазони мої не засохнуть.
Уляна замовкла, але погодилася. Я собі уявляю, що творилося в її душі, але я була рада, що спихну чоловіка на іншу жінку і при тому не буду винною в розвалі родини.
Олексій довго не погоджувався, але я його вмовила:
– Чи ти якусь іншу жінку до хати приводиш, що не хочеш моїй подрузі допомогти?
– Та що ти таке кажеш.
– Тоді домовилися.
І почали вони отак жити і звичайно, що все йде до того, що почуття в Уляни відновилися, а мій Олексій і раденький, а я тільки руки потираю, що все буде добре!
Аж тут повідомлення від Уляни: «Я переїжджаю. Вазони живі, Олексій живий-здоровий». От же святоша! Мушу все сама робити!
«Уляно, годі гратися з життями. Я знаю, ти знаєш, Олексій знає… Просто живіть і будьте щасливі. Я вас благословляю!».
«Дякую», – відписала Уляна.
Отак вони тепер живуть разом, бачу їхні фото і радію, що так добре прилаштувала чоловіка і тепер можу й сама подумати про того, з ким захочу провести своє життя. кандидатів поки багато і я ще не вибрала. Думаю, мені поки подобається сам процес вибору, бо я ще не чую ні старості, ні втоми. Я тільки починаю своє життя і давно спалила всі мости. Бо ми з Олексієм все офіційно завершили. Він одружився з Уляною. Всі у виграші.
Інколи собі думаю, якби я тоді поїхала далеко вчитися, а не Уляна, то чи вона б зберегла своє почуття протягом цим всіх років, чи так само як я, втекла б геть від тієї рутини? Може, їм з самого початку варто було жити разом? Хто його знає?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
