fbpx
Історії з життя
Знаєш, мамо, — зам’ялася Христина, — не хотіла тобі говорити, але я не можу спокійно дивитися, як тебе обманюють!

— Ти про що? — відволіклася від серіалу Марина. — Хто мене обманює?

— Твій новий чоловік! — випалила дівчина і завмерла в очікуванні реакції від матері.

— Доню, ти чого? Сонечко в голову напекло? — жінка натякала на пекельну спеку, що стояла в місті вже другий тиждень.

— Мамо, ти спочатку вислухай мене, а потім вже будуй свої припущення, — закотила очі Христина. — Я бачила Михайла з якоюсь жінкою в ресторані. І поводились вони далеко не як друзі. Та й потім разом кудись подалися, і, між іншим, обіймалися.

— Коли ти його бачила? — зовні Марина залишалася абсолютно спокійною, але хто б знав, яких зусиль їй це коштувало.

— Два тижні тому, — зізналася донька, відводячи погляд убік. — Я просто не хотіла тебе засмучувати, адже ти тільки почала знову жити, а не існувати.

— Не турбуйся про це, я розберуся, — посміхнулася жінка, погладивши дорослу дочку по голові. — Краще скажи, коли ти собі пару знайдеш? Як би там не було, тобі вже двадцять п’ять років! Я онуків хочу!

— Ну, — зніяковіла Христина, — є у мене одна людина на прикметі. Якщо все складеться, то скоро познайомлю. А поки ні про що не питай! Можу сказати одне — тобі він точно сподобається.

Марина пораділа за дочку і більше нічого її не розпитувала. А даремно. Проблем би точно було менше.

Дмитро знову затримався на роботі. Марині почало здаватися, що слова дочки справді мали сенс, але як дізнатися точно? Не хотілося б діймати обранця необґрунтованими домислами. Раптом образиться і піде? І вона знову залишиться одна!

Ні, за своє щастя потрібно триматися руками і ногами. Так вже вийшло, що чоловік був молодший за Марину на сім років і він цілком міг знайти ту, що не буде його ревнувати і влаштовувати концерти.

— Дімо, привіт, — вона вирішила зателефонувати чоловікові, може щось почує? — Ти скоро додому приїдеш?

— Не знаю, — спокійно відповів той і там де він був було підозріло тихо для офісу. — Щось термінове?

— Та ні, просто хотіла запропонувати сходить в ресторан, — сказала Марина, сподіваючись, що чоловік погодиться. Та дива не сталося.

— Давай не сьогодні, я втомився, та ще й не все зробив. Не знаю, коли звільнюся. Може, на вихідних?

— Гаразд, — важко зітхнувши відповіла жінка. — Вечеря буде чекати на столі.

Але й на вихідних вибратися в ресторан не вдалося. Як і на наступних. Завжди знаходилися невідкладні справи. Та й взагалі, Дмитро почав проводити вдома набагато менше часу. І погляд у нього змінився — не було в ньому колишньої любові.

Нарешті, сталося те, чого Марина боялася найбільше.

— Не ображайся і не гнівайся, — говорив Дмитро, збираючи валізи. — Так буде краще для нас обох. Я зустрів іншу і вона подарує мені сина. Я лише сподіваюся, що ми з тобою залишимося друзями, все ж таки в одному місті живемо.

— Звичайно, — тремтячим голосом відповіла Марина, через силу змушуючи себе посміхатися. — Ти ні в чому не винен.

— От і добре, — чоловік навіть не глянув на дружину. — Розлучать нас швидко, адже ні спільного майна, ні дітей у нас немає. Я сам подам заяву.

І пішов. Так просто, ніби й не було цих п’яти років щасливого сімейного життя. Ніби і не любив зовсім.
Марина дуже переживала. На людях вона поводилась, як зазвичай, вдаючи, що те, що відбувається її зовсім не турбує. Але вдома. Вдома вона ридала, ткнувшись обличчям в подушку.

Їй майже п’ятдесят. У неї доросла дочка, яка вже давно живе своїм життям. Хороша робота, повага співробітників. Але того мало! Адже Марина всією душею жадала любові і турботи!

Христина щовечора приходила в гості, щоб хоч трохи втішити маму. І через три місяці, Марина знову почала посміхатися, виходити на вулицю і не для того, щоб піти в магазин чи на роботу, а щоб просто погуляти.

— Мамо, пам’ятаєш, ти просила познайомити тебе з моїм обранцем? — Якось раз запитала Христина.

— Звичайно, — тепло посміхнулася мама. — Що, ти нарешті дозріла?

— Так, — якось дивно промовила дівчина. — Тепер ніяких перешкод немає. Давай завтра ввечері зустрінемося в кафе біля твоєї роботи?

— Давай.

Марина поспішала на зустріч, радіючи, що хоча б у дочки все добре. Вже підходячи до кафе, вона побачила Діму, який сидить поруч з Христиною.

— Невже і його покликала? — пробурмотіла жінка, завмираючи на півдорозі. Було боляче бачити кохану людину. — Може, вона хоче допомогти нам знову зійтися?

А які ще можуть бути причини? Дмитро ж Христину не виховував, на той час вона вже жила окремо. Та й особливо довірливих стосунків у них не було.

— Який сюрприз, — посміхнулася Марина вже колишньому чоловікові. — Ти теж хочеш познайомитися з обранцем моєї дочки?

— Мамо, ти тільки спокійно вислухай, — безтурботно сказала Христина. — Я виходжу заміж за Діму.

Марина вражено дивилася на дочку. У вухах з’явився дивний шум, голова закрутилася. Жінка не встигнула нічого сказати.

Прокинулась вона вже в стаціонарі. Їй не хотілося абсолютно нічого. Її зрадила рідна дочка! Дитина, якій вона присвятила всю себе! Невже така красива дівчина не могла знайти собі когось іншого?

Прийшов лікуючий, щось пояснював. Але Марина їх навіть не слухала. Жінці було абсолютно начхати на власне здоров’я.

— Навіщо ви мене взагалі врятували? — запитала жінка, поставивши в глухий кут людей в білих халатах.
Христина дзвонила, надсилала повідомлення, але Марина видаляла їх, навіть не читаючи.

— В мене більше немає доньки, — абсолютно серйозно говорила жінка колегам, які провідували її. — Вона для мене більше не існує.

Після того, як її виписали з лікарні Марина продала квартиру, дачу, машину і поїхала жити в Німеччину. Від доброї і завжди усміхненої жінки нічого не залишилося.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page