Я не шкодую, що познайомила батьків з нареченим, хоч він сам наполягав на тому, що хоче наші стосунки перевести на вищий рівень.
– Іринко, я хочу попросити твоєї руки у твого батька, щоб це було в сімейній атмосфері і ми потім нашим дітям все це розповідали і фото показували.
Я й погодилася, а в результаті отаке сталося.
Отож, я попередила маму, що прийде кавалер просити моєї руки, вона, звичайно, цілий тиждень до цього готувалася, наварила всього і напекла, тато втиснувся в весільний костюм, я нарядилася і вже чекаємо на Іллю.
Той прийшов з букетом, наговорив мамі компліментів, хвалив страви і казав, яка я у батьків чудова дівчина. Я вся світилася від щастя.
Як раптом мама запитала:
– А де ви будете жити після весілля?
– О, не переживайте, у мене є квартира, яка мені дісталася від бабусі.
– Але ж ви потім купите будинок, так?, – далі за своє мама.
– Не знаю, в бабусі двокімнатна квартира, нам вистачить.
– А як діти будуть.
– Як діти будуть, то щось придумаємо, – почав жартувати Ілля.
– Е, ні, нам такі жартики не потрібні, – втрутився вже тато у розмову, – в чоловіка має бути план, що коли та як. Як ось у мене, я запланував купити квартиру і утримувати сім’ю і я це зробив. Моя дружина ніде не працює і я вважаю, що й Іринка теж не має працювати, а має наводити затишок та піклуватися про дітей.
І тут з Іллі таке полилося. Почав з того, що я маю не лише працювати вдома, ведучи господарство, але й працювати на роботі та віддавати зарплату у спільний бюджет. Що дітей він хоче мати через років п’ять, коли стане на ноги, що діти мають самі після вісімнадцяти років йти в світ і заробляти собі на навчання та житло.
Я лиш очима кліпала, адже далі він сказав, що не планує доглядати ні своїх батьків. Ні моїх.
– Думаю, за років п’ять пансіонати будуть вже у нас на рівні норми і батьки можуть легко там жити, – розмірковував він.
– Знаєш, що? Нам такий зять не потрібен, – сказав тато і мама була з ним згодна.
Я теж була згодна з батьками, адже я росла в родині, де чоловік піклується про свою родину, а не повчає всіх навколо бути самостійними, а він має квартиру від бабусі, машину йому батьки подарували, а зарплату йому жінка віддаватиме.
Не розумію для чого йому взагалі дружина, коли він може з кимось іншим все життя зустрічатися і не робити комусь клопіт готуватися до сватання, варячи та прибираючи.
Хоч батьки нічого не кажуть, але я розумію, що вони в мені розчаровані, що я вибрала собі такого кавалера. Звичайно, що я порвала з ним усілякі стосунки і дуже рада, що не погодилася пожити у нього, адже він вже пропонував жити разом, бо ми ж любимо один одного.
Прийшлося віддати всі його подарунки, але мені навіть нічого й не жаль з того, що він дарував, адже це були переважно квіти. Уявляєте, яка я була закохана, що мені вистачало букета квітів аби зустрічатися з таким хлопцем? Добре, що все вже в минулому, але тепер мене цікавить інше – де мені знайти нормального хлопця, який знає, що таке справжня сім’я?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
