Хоч всі навколо були переконані в тому, що я люблю Дмитра ще з першого класу, але це було не так.
Він мені подобався, з ним весело було кататися на санках чи купатися в ставку, але геть я його не розуміла. Коли ми стали дорослими. Його любов до дуже гарних дівчат була мені не зрозуміла і я тоді вперше побачила в ньому пиху. Ця риса мені геть не сподобалася, а от Дмитро почувався щасливим.
Ми розійшлися на довгі роки, хоча він і досі пам’ятає ту подію, яка сталася, коли він був служив.
Справа в тому, що та дуже красива дівчина його не дочекалася і виходила заміж, а Дмитро вирішив покинути службу і приїхати. Тоді я й почала йому писати листи. Кожного дня писала про новини в селі: в кого навчання на носі, бабуся собачат роздає, озеро заросло ряскою, треба чистити… І все писала та писала, розраджувала і переконувала, що нічого не змінилося в світі від того, що його Оля виходить заміж і він просто має прийняти це як факт.
Ми більше з Дмитром не бачилися. Він теж женився і виїхав в іншу область, я так само мала чоловіка і дітей.
За свою сім’ю я дякую Богу, але вже так сталося, що чоловік в п’ятдесят два роки покинув цей світ.
Мені було дуже важко самій в місті, тому мама попросила мене приїхати до них.
– Чого там в місті бути? А нас хто буде доглядати?
І так я залишилася. Домовилася про віддалену роботу у себе, що буду раз в тиждень приїздити і звіти здавати. Звичайно, зарплату мені шеф вирішив урізати при тому, але я була згодна на все, лиш би не вертатися в порожню квартиру.
Я її почала здавати, бо діти не потребували житла.
І ось три роки тому, на мій ювілей і приїздить Дмитро. Ми якраз з дітьми і батьками сиділи на вулиці, святкували під горіхом, як він з букетом квітів заходить:
– Я ніколи не забував про твій день народження, не дивуйся, адже саме в цей день ти мені гойдалкою брову поправила, – казав він і потирав брову.
– Але нам тобі п’ять було чи більше.
– А я запам’ятав ту дату, – засміявся він.
І вже геть на мене іншими очима дивиться, захоплено. Я не була красуня ніколи, а тепер просто тримаюся в формі, бо така статура, та й на голові завжди маю порядок. А от Дмитро вже здав позиції першого красеня.
Залицяється тепер до мене, хоч в селі купа його колишніх дівчат розлучених чи вдовиць.
– Знаєш, з самого початку треба було з тобою женитися, – зізнався він мені, – просто хлопці тоді складали списки найвродливіших дівчат і тебе в них не було. А я ж мав бути найкрутішим…
Я зашарілася, але Дмитро мені пригадав ще мої листи.
– Як добре, що я тоді дурниць не наробив, все завдяки тобі. Ти мене завжди рятувала, у школі списувати давала і тоді підтримала. За це я з тобою вже тепер маю женитися.
– Скажеш таке, які ми вже до женячки?
– Ще молоді. Попереду ще пів життя. Погоджуйся.
І живемо, не молодята, але нарешті мені в ньому нічого не муляє. Все так, як я люблю.
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
