Може, хтось подумає, що то прикмета так на мене подіяла, але я не про те кажу: як ти вже не можеш обручку до пальця донести, то що буде далі? Що ти зробиш для родини – ось так я тоді думала, а хто б думав по-іншому, коли я зятя цього й не хотіла.
У мене донька-красуня, вивчилася на медсестру і за нею такі хлопці упадали, що любо дивитися, вже я собі такі плани на її життя мала, що аж хрестилася аби Бога не прогнівити і таки прогнівила, видно.
Де на її шляху вона надибала Євгена, я просто не знаю. Звичайний собі роботяга, але як вже причепився, то було не розлучити і от вже й до весілля дійшло. Мусили ми справити весілля для всіх, адже донька у нас одна, ні на чому не поскупилися, думали, що запам’ятається свято бучним застіллям, але й тут зять поміг – так і будуть згадувати, як всі гості шукали обручку та повзали на колінах по залу.
А моя доня наче й нічого не бачить – стоїть та усміхається, ще й каже, де шукати. Ой…
Відбули весілля і пішли молодята жити до дідуся з бабусею, Люба працювала не довго, бо тут де у неї синок з’явився. Дуже вже ми зраділи, бо дуже гарним видався, хоч на одне зять спромігся.
Вирішили, що будемо допомагати з малюком, а вона вийде на роботу, бо не для того ми стільки витратили грошей аби її влаштувати на роботу, щоб отак все пустити. І лиш ми вже приготувалися чергуватися з малюком, як Люба знову каже, що при надії…
Ну, таке, головне, щоб дітки здорові.
– Швидко з усім справилися і вже будеш працювати далі, – сказали ми доньці.
Та головою покивала і через півтора року знову вона на світ привела дитя – донечку. Ні, я розуміла, що та обручка впала не до щастя, але це просто вже ні в які ворота.
Просила я доньку якось взятися за голову, бо ж де таке і на які гроші, коли вона не працює, а зять пішов в будівельну сферу там крутить, тут паяє, там шпаклює.
Вже ми всі намагаємося допомагати з дітьми, продукти купуємо і гуляємо по черзі, свати дуже пристойні люди виявилися, не те, що їхній синочок.
І що ви гадаєте? Так – четверта дитина. Дівчинка.
Я вже посивіла, я вам так скажу. Вже не було мови ні про яку роботу, бо на всіх попробуй наготуй, випери, навари. Добре, що Женя був добрим спеціалістом на всі руки, бо й машинку пральну першим роздобув, і теж допомагав Любі як міг з дітьми.
Йшов час, дітки росли і не виявилися вони ні розумниками, ні з жилкою підприємницькою, звичайні, які ні до чого не прагнуть аж такого, просто живуть і все, геть як батько.
Люба моя після стількох дітей геть змарніла, де й краса її ділася. Хоча, наче помагають їй діти, ми також і чоловік, але якась вона не така, як була.
Не знаю чи шкодує за тим, що не вийшла заміж за лікаря та не походжає в білому халаті. Звичайно, що скаже, що ні на кого свою родину не проміняє.
А от я геть іншої думки. Не треба було з ним з самого початку зв’язуватися і не дивитися на красу, а думати про те, що може дати тобі цей чоловік. а цей крім дітей, нічого й дати не зміг. Тому й прикмета на ньому й зійшлася – не щасливий цей шлюб і крапка. Нема там ні достатку, ні нового будинку, ні відпочинку за кордоном. Все в економії та на кухні, та в дитячих болячках. А тепер ще на неї й онуків повісять, щоб вже й не розігнулася.
А ви як гадаєте – міг бути цей шлюб іншим?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
