Знаєте, мене обурило те, скільки в тих словах було гонору, бо мені й справді корона б не впала і я з самого малку звикла працювати. Але те, як чоловік це подав, а свекруха припечатала не лишило мені іншого вибору

Я росла в звичайній родині, мама змалку мене всього вчила, бо ж я маю вийти заміж і вміти порядкувати в новій родині. Дуже корисна інформація, коли ти думаєш як маму впросити купити китайську Барбі, а тут тобі кажуть накривати на стіл, бо гості мають прийти.

У нашій малій квартирці домашні не мали сидіти разом з гостями, бо й так не було місця. Можна було взяти тарілку і перекусити на кухні і то не кращий шматок, а те, що не вдалося.

Так само я привчена й прибирати, й одяг свій доглядати, готувати їсти. Я ніяка не білоручка, вже повірте.

Далі мені ці вміння допомогли в гуртожитку, коли я вчилася і взагалі в житті таки пригодилися ці вміння, адже я не мала коштів аби харчуватися по кафе чи здавати одяг в хімчистку.

На танцях познайомилася з Олексієм і вийшла за нього заміж. Ми пішли жити до його батьків, квартира була двокімнатна і було доволі тісно, особливо, коли пора була всім на роботу йти, а ванна одна.

Я просила чоловіка аби ми жили окремо, але його мати була проти, адже ми так мали зекономити гроші і купити квартиру.

Проте, економити не вдавалося, бо в тій квартирі вічно щось ламалося і свекруха без докорів сумління лізла в наш гаманець:

– Ви й так тут безкоштовно живете, то дайте гроші на бойлер.

І так було на все – на новий змішувач, світильник, чайник, нові тарілки, каструлі. Я спочатку думала, що ми раз купили і воно буде, але я не знала в яку родину потрапила.

У них було всього купа, але всього неякісного, яке шкода було викинути. У свекрухи були десятки пар взуття, яке то мало порваний ремінчик, то каблук тріснув, то протерлися і те все було по всій хаті – під ліжками, в дивані, в прихожій і це все не можна було викинути.

Вона купувала все дешеве і тим гордилася, мовляв, на копійки виглядаю як королева і така ж моя хата. Але це було не так.

Я пробувала навести лад в тій квартирі, але як тільки я щось зроблю, то воно в мінуті знову стає, як було, бо ніхто те не шанує: протерла стіл і одразу ж сіли їсти і так крихти й залишили, каструлі не миють, поки іншому не треба, взуття де попало, одяг в ванній на гачечках і його там тьма.

Я все робила мовчки, адже так звикла вдома, що маю зробити і мама схвально кивне. Похвалить.

А тут наче ніхто не звертає на те уваги, коли ж я пішла в декрет і вже не могла все так тримати в чистоті, як я собі те уявляла та почала казати чоловікові, що мені важко, то він процідив:

– А чим ти ще маєш займатися? Сидиш вдома цілими днями, то хоч якась з тебе користь.

Оце мені замість похвали та подяки. Тон такий, наче ми не в хрущовці живемо, а в палаці, де мені роблять милість.

Я не змовчала і сказала, що я зроду не бачила таких нечупар, що я вже рік все вичищаю, а вони наче потроюють зусилля і я більше не маю сил.

На ці слова прибігла свекруха:

– Я так і знала, що вона почне казати, що не зможе по дому нічого робити, бо їй важко згинатися! А ми ж тебе годуємо всі і отак ти нам віддячуєш?

Вона це все говорила лузаючи насіння і спльовуючи просто на коврик в нашій кімнаті. Побачила мій погляд і каже:

– Нічого, прибереш, що ще маєш до роботи, як цілими днями вилежуватися?

Син і матір переглянулися і в їхніх поглядах була така перемога, одностайність. Я зібрала речі і переїхала до батьків.

Свекруха й до нас приходила, пояснювала моїй мамі, що вже геть мене виховала мама принцесою, що я робити нічого не хочу, жила у них на всьому готовому, а тепер ще й на них наговорюю.

– Я теж зі свекрухою жила і в усьому її мала слухати, а тепер он які ніжні знайшлися.

Я у себе одна і не хочу аби через те, що свекруха свекрухи вела себе не поважно, це відбивалося на мені. Я тут до чого?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page