Я росла в звичайній родині, мама змалку мене всього вчила, бо ж я маю вийти заміж і вміти порядкувати в новій родині. Дуже корисна інформація, коли ти думаєш як маму впросити купити китайську Барбі, а тут тобі кажуть накривати на стіл, бо гості мають прийти.
У нашій малій квартирці домашні не мали сидіти разом з гостями, бо й так не було місця. Можна було взяти тарілку і перекусити на кухні і то не кращий шматок, а те, що не вдалося.
Так само я привчена й прибирати, й одяг свій доглядати, готувати їсти. Я ніяка не білоручка, вже повірте.
Далі мені ці вміння допомогли в гуртожитку, коли я вчилася і взагалі в житті таки пригодилися ці вміння, адже я не мала коштів аби харчуватися по кафе чи здавати одяг в хімчистку.
На танцях познайомилася з Олексієм і вийшла за нього заміж. Ми пішли жити до його батьків, квартира була двокімнатна і було доволі тісно, особливо, коли пора була всім на роботу йти, а ванна одна.
Я просила чоловіка аби ми жили окремо, але його мати була проти, адже ми так мали зекономити гроші і купити квартиру.
Проте, економити не вдавалося, бо в тій квартирі вічно щось ламалося і свекруха без докорів сумління лізла в наш гаманець:
– Ви й так тут безкоштовно живете, то дайте гроші на бойлер.
І так було на все – на новий змішувач, світильник, чайник, нові тарілки, каструлі. Я спочатку думала, що ми раз купили і воно буде, але я не знала в яку родину потрапила.
У них було всього купа, але всього неякісного, яке шкода було викинути. У свекрухи були десятки пар взуття, яке то мало порваний ремінчик, то каблук тріснув, то протерлися і те все було по всій хаті – під ліжками, в дивані, в прихожій і це все не можна було викинути.
Вона купувала все дешеве і тим гордилася, мовляв, на копійки виглядаю як королева і така ж моя хата. Але це було не так.
Я пробувала навести лад в тій квартирі, але як тільки я щось зроблю, то воно в мінуті знову стає, як було, бо ніхто те не шанує: протерла стіл і одразу ж сіли їсти і так крихти й залишили, каструлі не миють, поки іншому не треба, взуття де попало, одяг в ванній на гачечках і його там тьма.
Я все робила мовчки, адже так звикла вдома, що маю зробити і мама схвально кивне. Похвалить.
А тут наче ніхто не звертає на те уваги, коли ж я пішла в декрет і вже не могла все так тримати в чистоті, як я собі те уявляла та почала казати чоловікові, що мені важко, то він процідив:
– А чим ти ще маєш займатися? Сидиш вдома цілими днями, то хоч якась з тебе користь.
Оце мені замість похвали та подяки. Тон такий, наче ми не в хрущовці живемо, а в палаці, де мені роблять милість.
Я не змовчала і сказала, що я зроду не бачила таких нечупар, що я вже рік все вичищаю, а вони наче потроюють зусилля і я більше не маю сил.
На ці слова прибігла свекруха:
– Я так і знала, що вона почне казати, що не зможе по дому нічого робити, бо їй важко згинатися! А ми ж тебе годуємо всі і отак ти нам віддячуєш?
Вона це все говорила лузаючи насіння і спльовуючи просто на коврик в нашій кімнаті. Побачила мій погляд і каже:
– Нічого, прибереш, що ще маєш до роботи, як цілими днями вилежуватися?
Син і матір переглянулися і в їхніх поглядах була така перемога, одностайність. Я зібрала речі і переїхала до батьків.
Свекруха й до нас приходила, пояснювала моїй мамі, що вже геть мене виховала мама принцесою, що я робити нічого не хочу, жила у них на всьому готовому, а тепер ще й на них наговорюю.
– Я теж зі свекрухою жила і в усьому її мала слухати, а тепер он які ніжні знайшлися.
Я у себе одна і не хочу аби через те, що свекруха свекрухи вела себе не поважно, це відбивалося на мені. Я тут до чого?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота