Я пішла в невістки і там мені свекруха добре мозок промила, що варто старатися для родини, бо її син старається – у нього державна робота, а у мене нічого, бідна родичка, як вона висловилася.
Ще й дітей немає, то за що мене годувати. Так вона говорила, а я її й слухала. Знаєте, мої батьки були люди чесні, прості, без якихось хитрувань, і я виросла що раз ми родина, то ми один за одного і один для одного.
Я й подумати не могла, що може бути по-іншому.
Далі у нас пішли діти і практично десять років я жила в атмосфері, що я ні на що не здатна і всім маю завдячувати свекрусі і своєму чоловікові. А я лиш головою кивала на знак згоди, бо як інакше, вони для мене все роблять, а я лиш діти бавлю.
Але одного дня мені прийшлося переїхати до матері, бо батько дуже прислаб і треба було мамі допомогти його глядіти. Я взяла з собою дітей, то було літо і ми провели його в моїх батьків.
І ось тут у мене з очей поступово почала полуда й спадати. Мама мене питала, як я живу і я розказую, що отак все роблю для родини, бо поки сама ні копійки не заробила, то й не маю ні одягу відповідного, та й діти у мене дуже скромно маються, бо у нас солодке лише те, що я спечу для них.
Мама слухала, а тоді й каже:
– Як татові стане легше, то ти поїдь за кордон і зароби грошей, але я тебе дуже попрошу про одне: висилай тільки десяту частину з того, що зароблятимеш, а все інше тримай, щоб дітям купити квартири.
Я маму не зрозуміла, бо як це я буду від свого коханого чоловіка щось приховувати. Поїхала я і передавала все до копійки, коли ж вернулася через рік, то від моїх грошей був нуль.
– Ми все на книжку поставили, – сказала свекруха, – ти їдь і зароби ще.
Знаєте, я заробила чимало і хотіла аби то відобразилося на дітях, на умовах в яких вони живуть.
– Максим збирає на ремонт, – відказала мені на те свекруха, – то не твого розуму справа.
І ось з таким черв’ячком сумнівів я вернулася назад на роботу і вже почала дослухатися й до інших жінок, що зі мною працювали і почала слухати такі історії, що аж не вірилося, що рідні могли таке зробити.
Але де ж я знала, що моя історія їх всіх переплюне?
І ось так пішло, що діти мої тільки почали вісімнадцять мати, а я вже їду з Італії і купую на їх ім’я квартиру.
Свекруха одразу те недобрила, але я лиш очима кліпала:
– То ж ваші онуки, ви не хочете аби вони мали майно власне?
– Та їм тато купить! Ти що батька в їх очах перевершуєш навмисне?
Але я не звертала уваги і далі продовжувала робити своє.
Купивши дві квартири я вернулася додому, але там вже не було мого дому. Свекруха мені рахувала кожен день вдома, адже на її думку я нічого не роблю, а лиш на їх харчах живу.
Чоловік замість того аби за мене заступитися, просто мовчав. З тих історій, що я там чула, то я знала, що не завжди чоловіки вірно чекають своїх жінок, але мій Максим навіть не робив спроби показати. що він ще має до мене якісь почуття.
Я знову поїхала і вирішила собі забезпечити місце для життя, почала батьківську хату ремонтувати і робити собі запас у грошах.
А далі мені добрі люди й доказали те, від чого у мене аж волосся на голові заворушилося – мій чоловік купив своїй любці квартиру, забезпечує її усім вже двадцять років, відколи я поїхала працювати.
Я не здивувалася, але все одно хотіла від нього це почути.
Він був такий переповнений радістю, що так усе собі добре зробив в житті, а мене вже й забув чи любив чи ні.
Свекруха стала на бік сина і я пішла з їхнього життя.
Минув десь рік, як прийшла до мене свекруха, виявляється, Максим лежачий, потрібно його доглядати, а його любка привезла його до неї зі словами, що він їй не чоловік.
– Він батько твоїх дітей, ти маєш мати до нього серце!
Я відмовилася і впевнена, що зробила правильно. А ви б як зробили на моєму місці?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота