fbpx

Знаєте, — сказав Юра. — Справа ваша і який би вибір ви зараз не зробили, я засуджувати вас не буду. Я все розумію, собака є собака, але подумайте, чи сиділи б ви зараз тут, як би не Віга

Юра, вкотре, приїхав до ветлікарні на чергову операцію для бродячої собаки, якого підібрали кілька днів тому біля дороги. Він сидів і чекав у черзі. В клініку увійшов чоловік років п’ятдесяти і на руках у нього був собака. Він поклав його на підлогу поруч із рецепцією і про щось квапливо заговорив з дівчиною, яка там стояла. Дівчина пішла в кабінет і звідти вийшов лікар. Він підійшов до собаки, оглянув його і сказав, щоб терміново несли її в оглядову. Через хвилин двадцять вийшов господар собаки і присів поруч з Юрою.

Він чомусь був дуже стурбований і весь час нервував.

— Та, не переживайте ви так! — сказав Юра. — Все буде добре! Щось серйозне?

— Та, як вам сказати!? Віга дванадцять років, життя побачила, а сьогодні безглузда ситуація така трапилася. Я здавав назад, і не побачив, що вона там лежала. Звідки вона там взялася? Тільки вереск і тиша. Я вийшов, а там… — він замовк. — Все дуже серйозно там. Розумієш!? Лікар сказав, що має бути не одна операція і коштує це буде дуже дорого. Ні, ти не подумай! Гроші у мене є, але щоб на собаку стільки витрачати!!! Простіше… — чоловік знову замовк.

Юрі такий хід подій не сподобався і він почав розповідати всілякі історії з життя і з інтернету про те, як люди рятують навіть тих тварин, у яких практично немає шансів. Але, щоб він не говорив, складалося враження, що він розповідає це тільки для самого себе. “Невже нічого не йокне?” — думав Юра. Собаку винесли з оглядової. Лікар дав направлення на рентген і вони зникли за дверима кабінету. Після рентгену собаку знову поклали в приймальній, щоб відходила після. Чоловік сів поруч і пильно дивився на собаку і Юрі навіть здалося, що він витирає сльози.

— То, що ж ви вирішили? — запитав Юра

— Поки не знаю. Буду думати. Знаєш, а я їй ніби, як винен? — він знову замовк.

— Продовжуйте, не мовчіть! Це зараз дуже важливо! — вирвалося у Юри.

Чоловік сів поруч.

— Мене Михайло звати. — Вони познайомилися і Михайло розповів, як одного разу Віга врятувала йому життя. — Той рік був дуже голодним і до них в село часто навідувався ведмідь. І якось він загриз цілу корову і чоловіки вирішили вистежити його. Михайло сидів у засідці і навіть не помітив, як до нього ззаду підійшов ведмідь, але раптом, звідки не візьмись, з’явилася Віга і кинулася на нього. Ведмідь пішов і кажуть, що більше його ніхто не бачив. Він тільки одного зрозуміти не міг, як собака там опинився, адже він був на ланцюзі?

— Знаєте, — сказав Юра. — Справа ваша і який би вибір ви зараз не зробили, я засуджувати вас не буду. Я все розумію, собака є собака, але подумайте, чи сиділи б ви зараз тут, як би не Віга.

Михайло, опустивши голову, задумався.

— Знаєш? — він підняв голову, але поруч нікого не було. — А де? — він звернувся до жінки, що сиділа на сусідній лавці. — А, де чоловік, який щойно тут поруч зі мною був, Юра звати?

— Не було тут нікого! — здивовано відповіла та. — Я тут вже годину сиджу.

Михайлу стало трохи не по собі.

Через деякий час Віга вже бігала і радувала свого господаря. Тепер вона ніколи не сиділа на ланцюгу і була важливим другом у житті Михайла.

— Здравствуйте. Мене Ірина звати, а вас? — запитала жінка, яка тримала в руках, на її думку, безнадійно хвору кішку.

— Здравствуйте. Дуже приємно! Мене звати Юрій.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page