З Борисом я познайомилася, коли мені було сорок п’ять років і я тоді була самотня, а Борис дуже велемовним, казав, що от-от розійдеться з жінкою, просто треба трохи почекати, поки:
– Діти закінчать школу;
– Діти одружаться;
– Знайти вагому причину аби піти від жінки.
Я чекала, а потім вже й почала нервувати, адже роки летять і що далі?
– Слухай, Борисе, невже ти мене не любиш?
– Люблю, моя зіронько, але ж не піду я від дружини отак.
– «Отак», то як?
– Ну, щоб всі потім говорили, що я її покинув, треба, щоб вона мені дала привід, щоб всі думали на неї, що не втримала такого хорошого чоловіка, розумієш?
Я не розуміла. Що це за дурниці? Виходить, він мене просто навколо пальця водив, а я й вірила!
Звичайно, що тоді я роззирнулася навколо і почала собі шукати ще варіанти, бо Борис був неблагонадійним. Звичайно, що кандидати були не такі привабливі, як Борис, але зате були готові прибігти за першим покликом і дружин вже дехто не мав, а хтось холостякував.
А потім сталося те, що як кажуть – «як нема, то нема нікого, а як є, то все на купу».
Отож, пішов Борис додому шукати привід для жінки, а я собі на вечір запланувала зустріч з Василем, він давно до мене ходить, але так само не наважується на щось серйозне і я отак чекаю. Але завдяки Борису і подальшим подіям, Василь мені таки освідчився.
Отож, ми собі любесенько сидимо та вечеряємо, як дзвінок в двері і на порозі Борис з сумками:
– Все, зіронько, я пішов від дружини.
– Тобто? Ти не міг завтра чи після завтра піти від дружини? У мене сьогодні інші плани і ти маєш піти, – кажу я йому.
– Тобто «піти»?, – обурився Борис, – Ти ж сама казала аби я пішов від жінки і я пішов, а ти мене в хату не пускаєш?
– Ну, вибач, у мене сьогодні інший чоловік.
– І ти мені це так просто кажеш?, – аж очі вилізли в Бориса
– А як я тобі маю це казати? У тебе є жінка, а у мене ще один чоловік. що тут такого?
– Але ж ти казала, що мене любиш!
– Ти теж казав, що мене любиш і йшов під бік до жінки. Я тебе теж любила, а тепер маю бік Василя.
А тут на шум вийшов вже Василь, мовляв, що то таке відбувається?
– Василю, це мій брат, двоюрідний. Приїхав без попередження в відрядження і хоче заночувати, а я кажу, що треба про таке попереджати заздалегідь, бо ти у мене сьогодні ночуєш.
– Радий знайомству, я наречений Олі, – сказав Василь і потис Борису руку, той аж почервонів, – Я не знаю, хай на дивані в вітальні заночує чи що, бо ж ніч, куди йому тепер?
– Ти надто у мене, Василю, добрий, – кажу йому, а сама аж нетямлюся від радості, що той назвав мене нареченою!
Отак Борис перебув ніч на дивані, а Василь на наступний день сказав, щоб ми подали заяву.
– А що? Вже твій брат знає, то й рідні знати будуть, то треба щось вирішувати.
Отак я стала заміжньою жінкою, а Борис вернувся до своєї дружини чи до мами, я вже не знаю, бо мені вже не до нього. Василь дуже добрий чоловік, уважний і допомагає мені в усьому, чи то в магазин піти, чи то посуд помити. Сама собі дивуюся, що так довго тягнула з Борисом, коли у мене вже був такий чудовий чоловік під носом! Отак у людини перед очима щось цінне, а вона те приймає, як належне. І чого так?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
