Я працювала бухгалтером в великому холдингу, була одна з десятка, нічим не визначна, виконувала вказівки старшої бухгалтерки і як наймолодша за досвідом, їздила на відділення, щоб робити звірки. І ось так в дорозі я й познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Сергієм.
Ми були молоді, мали купу планів і з часом вирішили, що будемо разом мати власну справу і не будемо працювати на когось.
У нього в селі батько тримав пасіку, далі ми до цього додали горіхи, далі прийшла ідея купити фундук і засадити пустуючи поля ним.
У нас пішов бізнес через років п’ять, ми самі їздили фургоном по довколишніх селах і купували у людей горіхи, далі яблука на сік…
У нас був практично сімейний бізнес, я займалася паперами, а чоловік з рідними закупкою і збутом товару.
Ми купили й кращий бус, далі квартиру, далі почали думати про дітей.
І ось на цьому етапі й сталося те, що мій чоловік раптом вирішив, що йому пасує більше моя двоюрідна сестра, яка інколи йому помагала з закупкою та продавала в магазині товари, ніж я.
Я була просто вражена таким поворотом подій. На той момент родичі не знали, як себе вести, але далі прийняли сторону чоловіка, адже вважали, що саме з ним вигідніше бути, бо ж бізнес чоловік тримає.
Вони помилилися. Я вирішила, що маючи все необхідне для роботи зможу робити все без чоловіка, він практично став моїм конкурентом, але на відміну від мене, не вмів добре рахувати, не цікавився, як я працюю з постачальниками.
Через два роки чоловік закрив свій бізнес, знову вернувся на стару роботу і годував сина від моєї родички.
Я була сама, хоча, зі мною було моє дітище, моя справа. Я любила те, чим жила всі ці роки.
Поступово до мене почали приходити його родина, щоб працювати зі мною. Я погодилася, бо краще знати, що вони за товар пропонують, ніж довіритися комусь новому.
– Але ви у мене на олівці, одне порушення і я вам більше не довірятиму. – попередила я їх.
Також Сергій приходив миритися, мовляв, ми ж родина, але як дуже сильно тобі треба, то я можу тебе й навідувати ночами.
– О, ні, дякую, ти мені в цій ролі геть не потрібен, – відповіла йому я.
Він мені був не потрібен ні в якій ролі, але навіть порушувати цю тему я не бажала, бо це було просто марнування часу.
Приходила й родичка-сестричка, просила вернути Сергія на керівну посаду, бо геть біднятко на тій роботі не має настрою.
– І чого б це я робила?, – дивувалася я.
– Бо я прошу тебе за нього, ми ж якісь родичі. Та й у нас дитина і її треба годувати. Я знаю, що вчинила неправильно по відношенню до тебе, але між нами справжнє кохання!
– Ой, люба, ти мені послугу велику зробила. що ти мені на нього очі розкрила, а що свої міцно заплющила, то вже не мої клопоти. Я Сергія не хочу бачити біля себе на відстані кілометра. Як і тебе.
– Але ти нашим родичам пробачила!, – схопилася за останній аргумент та.
– Ні, не пробачила. Я просто працюю з ними доти, доки вони мене не підведуть, а як тільки це станеться, то я так само спокійно розпрощаюся.
– Яка ти!, – вже почала виходити з себе родичка.
– Ой, тільки не галасуй і не трать мій час, – відказала я їй на те.
Я навчилася не приділяти багато часу людям, які на це не заслуговують. Пробую пояснювати і як вони мене не чують – до побачення без жодного другого шансу. Не хотіла тій казати, в ролі кого просився назад Сергій, просто не хотіла продовжувати розмову, а тепер думаю – можна було й поділитися. А ви як гадаєте?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
