Син мій зв’язався з цією фіфою і наче вона його засліпила, наче не моя розумна дитина, а як під гіпнозом лиш до неї ходить та гроші викидає на подарунки.
Що я не просила його одуматися та мати дівчину собі під стать, бо вже дуже вона гарна, але він ніяк – вона і більше ніхто.
– Сину, гарна жінка, то для людей. Нащо тобі все життя озиратися та перевіряти? Ти у мене гарний хлопець, але вона вже надто вродлива. Дивися, бо не будеш мати в житті ні друга, ні родича, всіх вона відвадить, а потім і самого на самоті покине.
– Мамо, що ви якісь казки розказуєте? Вона мене любить, а я її чи ви не хочете аби я був щасливий?
Як бачите, я його просила, але дарма, не слухав нікого, а далі й привів знайомитися. Не хотіла я нічого готувати. Поставити на стіл чай і все, й так Євген торт принесе, от і буде застілля. Але далі думаю, що дитина цілий тиждень на купованому та на тих доставках. То я не спечу дитині котлети та не накручу голубців? Ще й з собою візьме, бо ж у неї нігті, де вона хоче щось робити.
І отак я все на стіл поклала та чекаю на них, прийшли з тортом, як я й думала, всілися за стіл та їмо. Я зголодніла, знаєте, тому спочатку й не звернула уваги, що Настя сидить і нічого не їсть, хоч би шматочок голубця поклала собі на тарілку. Знаєте, як це, коли ти два дні крутилася, а вона лице від того верне? Та хай би фігура, але ж я не прошу з’їсти каструлю голубців.
І така я була голодна, а вже й перехотіла їсти від такого, наче мені в горлі стало. Глянула на Женю, а він їсть і смакує, я усміхнулася і кажу йому:
– Синку, я цю котлетку навіть не пробувала, візьмеш, бо не хочу з тарілкою ставити в холодильник.
– Так, давайте сюди, – каже син і взяв з моєї тарілки котлетку, а я пішла мити тарілку, щоб торт мати в що класти.
Я чула, що вони голосно шепочуться, але не звернула уваги, принесла тарілки на торт, а Насті нема.
– Що сталося?, – спитала я здивовано.
– У неї справи, – каже син і очі ховає.
– Що може бути головніше за цей обід? Що таке. кажи правду.
– Настя каже, що не хоче аби я їв з вашої тарілки, що так не гігієнічно.
Мені в очах щось замиготіло…
Я згадала, як віддавала Жені всі шматочки ковбаски зі своєї тарілки, а у нього забирала картоплю і горошок, як завжди лишала на краю тарілки котлету чи відбивну аби він спитав: «Ма. Можна я візьму?». Для мене це було за радість і до тепер нічого не змінилося.
Очуняла я вже в палаті, син сидів біля мене і був блідим.
– Мамо, ну що ви так відреагували? Добре, що нічого з вами нема, але кажуть аби ви кілька днів побули, тиск у вас скаже.
В палаті жінки всі бувалі, от я й питаю поради, що то таке зі мною, бо я завжди була жінка міцна. А вони так слухають і кажуть:
– То у вас така реакція на невістку. Що лише мати не зробить, аби син не женився.
Не знаю чи то я таке зробила чи син прозрів, але Настя більше не приходила до нього. Пізніше поїхала з його шефом на море і крутила, доки жінка не дізналася.
А я собі думаю: а чого вона користуватися чужим чоловіком не гидувала, а у мене в хаті таку комедію робила? Як ви гадаєте?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
