Знаєте, я завжди намагалася не втручатися в чужі справи. Ні з родичами, ні з друзями

Знаєте, я завжди намагалася не втручатися в чужі справи. Ні з родичами, ні з друзями. Знала межі і поважала їх. Всі ці роки намагалася не давати поради, бо добре розуміла, що найчастіше це тільки погіршує ситуацію. І хоча я ніколи не ділилася особистим, вважала, що в кожного є своє право на приватність.

Але останнім часом все змінилося. Наче мене підмінили. Я почала робити те, чого б раніше ніколи не зробила. Чи не було часу думати, чи, може, просто набридло дивитися на те, як моя донька, Катя, ускладнює своє життя?

Катя була моєю радістю, я її виховувала одна, і в певний момент, коли вона виросла, я зрозуміла: вона сильна, розумна, і її не потрібно контролювати.

Спочатку ми з нею мали хороші стосунки, але потім вона вирішила, що не хоче жити в маленькому місті, і вирушила в столицю. Хоч ми і підтримували зв’язок, але відстань зіграла свою роль.

— Мамо, я вступаю в університет! – сказала мені одного разу Катя.

Я не була здивована. Вона завжди була рішучою. Після того, як закінчила навчання, її життя різко змінилося. Вона почала будувати стосунки з Ігорем, і я була щаслива за неї. Але з часом зрозуміла, що щось не так.

Я намагалася не втручатися, дати їй змогу самій будувати стосунки. Але те, як Ігор ставитися до неї, мене непокоїло. Він був дуже економним щодо неї, хоча сам одягався в дорогі брендові речі і часто відмовлявся платити за щось, що йому не вигідно.

Пам’ятаю, коли Катя заговорила про весільний подарунок для них, Ігор не дав договорити і заявив, що їм потрібна велика сума грошей. Я побачила, як моя донька намагалася не висловити свою думку, щоб не зіпсувати стосунки з Ігорем.

— Ти дійсно хочеш гроші? – запитала я її, коли дізналася, що весілля буде дуже скромним, без святкової вечері чи навіть весільної сукні.

— Мамо, я, я не можу його ображати. Він справді переживає через гроші, – відповіла Катя, а я не могла повірити, що моя донька, яка була такою самостійною, тепер стала настільки залежною від думки цього чоловіка.

Вже через кілька місяців Катя поділилася з нами новиною – вона при надії. Я раділа за неї, але потім почала помічати ще одну тривожну деталь.

Ігор взагалі не дозволяв їй робити те, що вона хотіла. Він навіть вирішував, як назвати дитину. В кінці кінців вони зупинилися на імені, яке вона хотіла, але з Ігорем постійно виникали суперечки.

Я вже не могла залишатися осторонь. Коли я занедужала і приїхала до неї, щоб пожити декілька тижнів, я була пригнічена побаченим.

Ігор економив на всьому. Особливо слідкував за харчуванням: додому Катя могла повернутись тільки з найдешевшими продуктами. Ігор буквально вираховував і рахував кожну копійку.

— Мамо, я нічого не можу зробити, – говорила Катя, коли я запитала, чому вони так живуть. – Ігор не хоче витрачатися. Він каже, що якщо ми хочемо більшого із сином, то маємо це придбати за свій рахунок.

Я була вражена. Це вже було не просто обмеження у витратах. Ігор навіть забороняв моєму онукові давати мені солодощі, коли він хотів ними поділитися.

— Ти щось, забагато їси? – сказав Ігор, коли я зібралася поїсти ввечері. – Я розумію, ти думаєш, що приїхала, можеш тут жити на всьому готовому, але це не так. я й так годую і сина і дружину, про те, що ще й тещу мушу я не домовлявся.

Він забрав у мене з рук тарілку і сів із нею до столу. так спокійно їв, ніби нічого не трапилось. Катя ж була присутня при цій сцені. Нічого не сказала а просто вийшла з кухні.

Я не витримала. Вперше в житті я втрутилась у чиєсь життя. Я просто забрала свою дитину і онука з того дому. І так, врешті-решт, Катя подала на розлучення.

Тепер Катя почала працювати, і життя у неї трохи покращилось.  Онука ми виховуємо разом, по черзі, адже я також працюю. Так, нам не просто, але ми впораємось.

А Ігор? Сказав, що Катя пошкодує. адже втратила такого чоловіка. Аліменти виплачує. але вимагає чеки за кожну витрачену гривню.

Я бачу. що доньці не просто і вона часто хлипає у подушку ночами. Вона ходить сумна і я все більше переймаюсь чи не зробила помилку забравши її тоді?

Переймаюсь, а що як не повинна була втручатись я і от така була у неї доля? Чи мала я право зробити те, що я зробила?

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page