Я сусідую з ними вже який рік. Хоч тепер у них паркан виріс вище хати, але й з-за нього я чую, як Марта Василю роздає команди, що він зранку має зробити і чому він їй такий на голову попався в молодості, бо лиш з ним роки прогайнувала.
Знаєте, я з Василем працюю, тому бачу, що то чоловік працьовитий і безвідмовний, а ще геть недоглянутий.
Якби не роба, що нам видають на підприємстві, то я не знаю, в чому б він і ходив. На роботі в робі, додому їде в робі, по господарстві так само в тому спецодязі. В мене таке враження,що він носить одну і ту ж робу вже який рік, а я працюю з ним там десять років, а сусідую відколи вони оселилися.
Ще спочатку Марта видавалася гарною сусідкою, прибігала на чай та розказувала, як їй в житті не пощастило.
– Ми, Марино, зійшлися на першому курсі інституту, любила я його – дуже, а далі донька у нас з’явилася на світ, то звичайно, що він чоловік і мав її забезпечувати і мене. Так навчання й не закінчив і буде отак принеси-подай все життя. А ти ж знаєш, які мені чоловіки моргали та й досі моргають, а я собі цим світ зав’язала…
Марта й справді була гарна жінка, але вже згодом я зрозуміла, що вона в усіх шукає вигоду. Коли з мене нічого було взяти, крім рецепту огірків, то вона тоді й забула до мене стежку. А вирішила зайнятися бізнесом – продавати все з господарки. Вони розвели всякої живності, зробили парники і те все Василь обробляв, а Марта на базарі торгувала.
З’явилися у неї й інші друзі, почала вона з донькою їздити за кордон та убори міняти та стилі, а Василь так у них і залишився за наймита. Думаю, що того вона й не розходилася з ним, бо ж цілодобовий працівник за тарілку супу, яку собі й сам варив, як такого лишати.
І ось на роботі у нас з’явилася нова працівниця і сталося чудо – Василь спочатку змінив робу на чисту, а потім взагалі став перевдягатися в нове і чекати на Світлану біля виходу завжди з якоюсь квіткою. Я впізнавала ті
квіти. Бо останнім часом Марта вирішила розводити ще й квіти в парниках.
Світлана була чи на рік і молодша від Василя, але що з людьми робить любов – теж вся аж світилася. Ми знали, що її чоловік покинув та пішов до молодої жінки, тепер вона винаймає квартирку з молодшою донькою.
Знаєте, я чомусь за них пораділа. Не завжди люди так один одному підходять, як ці двоє, наче вони створені один для одного.
Марта дізналася про все вже тоді, коли прийшли папери з суду і що тут почалося. Вона на всю вулицю голосила, що не дасть йому ні копійки, що все майно, то лише її заслуга, що він до неї ще приповзе, але Василь просто мовчки пішов, як завжди, але не до свиней та парників, а на вихід.
Минув рік, а Василь з Світланою лиш зміцнюють свої стосунки, перебралися в більшу квартиру, бачу, що він і поправився, і завжди акуратно вдягнений, Світлана також молодіє.
Марта ж так само горланить, але тепер вже на робітників, яких наймає доглядати за господаркою:
– За що я вам лише такі гроші плачу? Та хіба ця праця стільки коштує? Та я вже вас десятки по звільняла і де мені знайти порядну людину? Що за світ пішов?
Я думаю, що кожен має при житті отримати винагороду за свої вчинки, тому й радію за Василя. А ви як гадаєте – хто в цій ситуації правий?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота