Знаю я, чого з самого початку зятя незлюбила, адже вже з таким гарним хлопцем моя Ліля зустрічалася, а тепер буде вічно на виплати працювати. Так я собі тоді думала, але життя мені такий урок дало, що й до цих пір не віриться, що я так могла помилятися

Отож, Ліля моя єдина донька, балували ми її з чоловіком, але вони була у нас добра, не зарозуміла, товариська. Ми вірили, що вона знайде такого ж хорошого хлопця і вийде заміж, а там онуки, робота, життя повноцінне у неї буде. І все так складалося, бо вона зустрічалася з хлопцем з доволі багатої родини, він вже говорив про одруження після університету. А ми потроху відкладали гроші на весілля.

А далі наче грім серед ясного неба – вона знайшла іншого, десь в поході зустрілася з отим бринькало на гітарі і все, каже, що любить і буде заміж виходити.

– Доню, а де ви будете жити? В палатці? Мамо, а хоч би й так, ти собі не уявляєш, яка навколо краса, а ми себе в цих бетонних коробках маринуємо.

– В цих коробках всі умови є, а у вас там листочки і ямки!

– То й що? Зате ми вільні від умовностей світу!

На весілля ми не пішли, бо ви б теж на моєму місці не йшли на весілля на природі коло вогнища, десь в глушині і ще й з палатками. Вибачте, я хочу в комфорті посиліти і потанцювати, з дорослими переговорити, а не скакати в вінках через багаття.

Проте, Ліля була найщасливіша на світі. Я ще вірила, що вона через кілька місяців покине цього мрійника, але ні, навпаки, сказала, що чекає дитину, тому ми вже в голову чухалися.

– Де ви будете жити?

– А у Юрка мама в Італії працює, то купила йому квартиру давно. Я не казала?

– Ні!, – вирвалося в мене, адже я майже нічого про цього хлопця не знала.

Тепер не дивно, що йому байдуже до грошей – мама ж заробить. Але хоч є де жити і на тому добре.

Почали вони жити і все наче гаразд, вже дитина в садок ходить, Юрко на роботі, щось там за комп’ютером робить цілими днями, а Ліля мені й каже:

– Мамо, мені нудно так жити. я наче перетворююся на тебе!

– І що тут такого?

– Я ніколи не хотіла бути як ти, жити на кухні і серіали дивитися!

Мене це заділо і я з донькою не говорила кілька тижнів. Як до мене телефонує Юрко:

– Ліля у вас?

– Ні, а що?

– Нічого.

Я на наступний день пішла до них, бо хоч я зятя й не люблю, але онука радо няньчу, тим більше, що я його забираю з садочка і веду додому, бо Ліля могла просто лежати вдома на ліжку і нічого не робити.

Привела малого додому, а Лілі нема. Я вирішила приготувати поїсти для малого, глянула в холодильник, а там пусто! Ну, хоч молоко було, то млинців зробила.

Пішла в магазин, купила продукти і вирішила й зятю щось поїсти зробити, бо ж донька моя казна-де.

Той прийшов і здивувався, що в квартирі пахне їжею, наминав так, наче три дні не їв.

– Дякую, було дуже смачно.

– На здоров’я. То де Ліля?

– А вона пішла від мене.

– Що?

– Так, сказала, що я ста нудним капіталістом. А їй хочеться свободи і подорожувати світом. Вона вже давно переписувалася з одним блогером, а тепер взяла і поїхала до нього.

Я лиш очима кліпала. Залишити дитину на чоловіка, а самій податися дивитися як сонце сходить? Я взяла на себе всі турботи щодо побуту в їх квартирі, навіть, пропонувала забрати онука жити до себе, але Юрко був проти.

– Я люблю свого сина, чого я буду вам його віддавати?

Донька вела себе так. наче все нормально, забувала про синове день народження, а про моє вже й не кажу.

Знаєте, якби у Юри не з’явилася нова жінка, то мій онук і не знав би, що таке материнська ласка. Вже відтоді я не часто була у них, але мої двері для онука завжди відкриті. Доньці вже й сорок, але вона все ще не може вгомонитися. Я навіть не знаю, що таке з нею сталося, а ви що думаєте з цього приводу?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page